На сайті "Читомо" з'явилася рецензія на мій перекладацький дебют у книжковій формі - "Про бажання стати виразною як людина" (К.: Факт, 2008. – 164 с.). Рецензію "Як людина в мікрокосмі-клітці" написав Олексій Гавриленко.
*
Від часу свого заснування поетична серія «Зона Овідія» видавництва «Факт» переклади публікувала нечасто. Тож, книжка шведської поетеси Ліни Екдаль виглядає в цій серії осібно. Авангардний повів поезії, структуралістське трактування світу, послівна й посильна боротьба проти буденності – у найзагальніших рисах твори мають таке насичення.
Книжка «Про бажання стати виразною як людина» об’єднує вибрані вірші з п’ятьох збірок Ліни Екдаль, починаючи з 1994-го по 2005 роки. Така назва може здатися задовгою й чудною, але сама вона вміщує основний мотив поезії: скажімо, дістатися від гіркої пам’яті, розчарування, бездіяльності й нудності до звершення і реалізації найцікавіших бажань, що й відображається через версифікаційні спроби та закінчені зразки поезії.
Прискіпливий читач щодо деяких віршів Ліни Екдаль може поставити слушне запитання: «Але чому вона так пише?». Відповідаю: «Бо вона поетеса. Її вірші формалізовані, підтримують інтуїтивну традицію». Складно миритися, що сучасну поезію не можна співати чи в ній почасти уже не знайти звичного синтаксису. Мені імпонує творчість Ліни Екдаль саме через те, що там цього, справді, не знайти.
Поетеса зображає утилітарність життя людського, зображує плин часу. За її оповіддю, те, що існувало вчора, було пізнаваним, жило індивідуальним, сьогодні втрачає все. Світ речей, подекуди дуже детальний, змінюється від вірша до вірша, немов би перевернули стіл, на якому вони містяться, або ж просто земля крутиться навколо сонця і з кожним обертом перетворює сприйняття світу. Ліна Екдаль говорить про це, вона виразно показує збіжність і конечність буття. Хоч і вважає так, але не кричить про це. Поетеса настільки відповідальна у своєму світовідчутті, що ділиться з ним лише з читачами – отакими словесними уривками, нотатками, фразами, тоді як життя біжить. Вона самотня, бо не знає, чи її чують, вона перед собою чесна, бо зображає життя, яким воно є.
Формальний план змісту поезії підтримують дуже ритмізовані зразки мови, поетеса використовує верлібр та організацію поезії в прозі. У її мові хоч-не-хоч, а відбувається розкриття звичних слів. Це відчув молодий перекладач Лев Грицюк, для якого перелицювання поезії Ліни Екдаль на українську стало дебютом у книжковій формі. Лев Грицюк дуже тісно працював із поеткою під час перекладу: листувався електронною поштою, спеціально їздив на кілька днів у Швецію для відшліфування перекладів. Він зазначив, що Ліна Екдаль дуже відкрита для перекладачів.
Видання, здається, некомерційне, адже поезія в наш час продається погано. Серія «Зона Овідія» завжди послуговувалася зовнішньою підтримкою.
Обкладинку оформив Бйорн Гелльстрьом, який використав роботу Емми Ганквіст. Традиція обкладинки європейська: нагадує плакат з розкиданою колажною композицією. Додумуватись, куди біжать солдати з рушницями, куди відкриваються вікна з деревами, куди поділася людина з червоних штанів, вийде не відразу. Ця іронія – свідчення того, як ми любимо розглядати обкладинки і знаходити в малюнку певний сенс. А може, його нема, а може, в малюнку лише імпресія?
Коли читав поезію Ліни Екдаль, то бачив собі поетку як людину в мікрокосмі-клітці, тобто її поетична душа перебувала для мене в певній замкненості. Поетеса воліла б врятуватися від неї, але її дитинність перейшла у звичність.
Авангардна поезія така, що за її баченням людина опиняється в нетривкому світі, де неминучий особистий занепад. Ліна Екдаль чудово це показує, але своїм способом: її безупинні рефрени створюють гомінкий простір.
