Exclusive: Тумас Транстремер у перекладі Юлії-Ванди Мусаковської

З люб’язного дозволу Юлії-Ванди Мусаковської ексклюзивно публікую добірку її перекладів віршів шведського поета Тумаса Транстремера. Триває Нобелівський тиждень, і Транстремеру пророкують Нобеля. Хто саме отримає найпрестижнішу літературну нагороду світу, дізнаємося вже цього четверга. Зазначу, що Юлія-Ванда Мусаковська працює й над перекладами Транстремерових інших віршів.

*

Minnena ser mig

En junimorgon då det är för tidigt

att vakna men för sent att somna om.

Jag måste ut i grönskan som är fullsatt

av minnen, och de följer mig med blicken.

De syns inte, de smälter helt ihop

med bakgrunden, perfekta kameleonter.

De är så nära att jag hör dem andas

fast fågelsången är bedövande.

Спогади бачать мене

Червневий ранок, коли зарано

прокидатись, але запізно, щоб знову заснути.

Я мушу вийти надвір у зелень, яка заповнена

спогадами, і вони проводжають мене поглядами.

Їх не видно, вони повністю зливаються

із фоном, бездоганні хамелеони.

Вони так близько, що я чую їхнє дихання,

хоча й пташині співи оглушують.

*

Storm

Plötsligt möter vandraren här den gamla

jätteeken, lik en förstenad älg med

milsvid krona framför septemberhavets

svartgröna fästning.

Nordlig storm. Det är i den tid när rönnbärs-

klasar mognar. Vaken i mörkret hör man

stjärnbilderna stampa i sina spiltor

högt över träden.

Шторм

Зненацька мандрівник зустрічає

старий великий дуб, який - мов скам’янілий лось,

із кроною завширшки з милю, перед чорно-зеленою

фортецею вересневого моря.

Північний шторм. Це в той час, коли зріють

грона горобини. Пробудженому в пітьмі

чується, як сузір’я б’ють копитами у своїх стійлах

високо над деревами.

*

C-dur

När han kom ner på gatan efter kärleksmötet

virvlade snö i luften.

Vintern hade kommit

medan de låg hos varann.

Natten lyste vit.

Han gick fort av glädje.

Hela staden sluttade.

Förbipasserande leenden -

alla log bakom uppfällda kragar.

Det var fritt!

Och alla frågetecken började sjunga om Guds tillvaro.

Så tyckte han.

En musik gjorde sig lös

och gick i yrande snö

med långa steg.

Allting på vandring mot ton C.

En darrande kompass riktad mot C.

En timme ovanför plågorna.

Det var lätt!

Alla log bakom uppfällda kragar.

До-мажор

Коли він ішов по вулиці після побачення,

сніг кружляв у повітрі.

Зима прийшла,

поки вони кохалися.

Ніч світилася білим.

Від радості він ішов швидко.

Ціле місто схилялося перед ним.

Усмішки перехожих –

всі посміхалися за піднятими комірами.

Було так вільно!

І всі знаки питання почали співати про присутність Бога.

Так він думав.

Музика звільнилась

і вийшла у шалений снігопад

довгими кроками.

Все було на шляху до ноти «до».

Тремтячий компас вказував на «до».

Година понад стражданнями.

Було так легко!

Всі посміхалися за піднятими комірами.

*

Morgon och infart

Havstruten, solskepparen, styr sin väg.

Under honom är vattnet.

Nu slumrar ännu världen som en

mångfärgad sten i vattnet.

Outtydda dag. Dagar -

som aztekernas skrivtecken!

Musiken. Och jag står fångad

i dess gobeläng, med

höjda armar - lik en figur

ur allmogekonsten.

Ранок і в’їзд

Морська чайка - шкіпер сонця - керує своїм польотом.

Під нею – вода.

Зараз світ іще дрімає,

наче багатоколірний камінь у воді.

Незрозумілі дні. Дні –

наче письмо ацтеків!

Музика. І я стою, ув’язнений

у цьому гобелені,

з піднятими руками – як фігура

з народної творчості.

*

Schubertiana

[I]

I kvällsmörkret på en plats utanför New York, en utsiktspunkt där man med en enda blick kan omfatta åtta miljoner människors hem.

Jättestaden där borta är en lång flimrande driva, en spiralgalax från sidan.

Inne i galaxen skjuts kaffekoppar över disken, skyltfönstren tigger av förbipasserande, ett vimmel av skor som inte sätter några spår.

De klättrande brandstegarna, hissdörrarna som glider ihop, bakom dörrar med polislås ett ständigt svall av röster.

Hopsjunkna kroppar halvsover i tunnelbanevagnarna, de framrusande katakomberna.

Jag vet också - utan all statistik - att just nu spelas Schubert i något rum därborta och att för någon är de tonerna verkligare än allt det andra.

Шубертіана

[I]

У вечірній темряві десь поблизу Нью-Йорку є точка, з якої можна одним поглядом охопити домівку восьми мільйонів людей.

Велике місто у далечі - це довгий мерехтливий замет, спіральна галактика з боку.

Всередині галактики над мийкою запускають горнята для кави, вітрини жебрають у перехожих, у натовпу черевиків, які не лишають слідів.

Повзучі пожежні драбини, двері ліфтів, які ковзають і зачиняються, за дверима із поліцейськими замками - постійне хвилювання голосів.

Утрамбовані тіла дрімають у вагонах метро, у катакомбах, які біжать уперед.

Я також знаю – без усієї статистики – що саме зараз там у кімнаті далеко грає Шуберт, і для когось ці звуки реальніші за все те інше.

*

Allegro

Jag spelar Haydn efter en svart dag

och känner en enkel värme i händerna.

Tangenterna vill. Milda hammare slår.

Klangen är grön, livlig och stilla.

Klangen säger att friheten finns

och att någon inte ger kejsaren skatt.

Jag kör händerna i mina haydnfickor

och härmar en som ser lugnt på världen.

Jag hissar haydnflaggan – det betyder:

”Vi ger oss inte. Men vill fred.”

Musiken är ett glashus på sluttningen

där stenarna flyger, stenarna rullar.

Och stenarna rullar tvärs igenom

men varje ruta förblir hel.

Аллегро

Я граю Гайдна після чорного дня

і відчуваю легке тепло в руках.

Клавіші прагнуть. М’які молоточки стукають.

Звук - зелений, живий і тихий.

Звук говорить, що свобода існує,

і що хтось не платить імператору податків.

Я запихаю руки у свої гайднівські кишені

і наслідую того, хто легко дивиться на світ.

Я підіймаю гайднівський прапор – це означає:

«Ми не здаємось. Але хочемо миру.»

Музика - це скляний будинок на схилі,

на який летить каміння, котиться каміння.

І каміння прокочується крізь нього,

але кожна шиба залишається цілою.

*

Från berget

Jag står på berget och ser ut över fjärden.

Båtarna vilar sommarens på yta.

"Vi är sömngångare. Månar på drift."

Så säger de vita seglen.

"Vi smyger genom ett sovande hus.

Vi skjuter sakta upp dörrarna.

Vi lutar oss mot friheten."

Så säger de vita seglen.

En gång såg jag världens viljor segla.

De höll samma kurs - en enda flotta.

"Vi är skingrade nu. Ingens följe."

Så säger de vita seglen.

З гори

Я стою на горі і дивлюсь на затоку.

Кораблі відпочивають на поверхні літа.

«Ми сомнамбули. Мандрівні місяці.»

Так кажуть білі вітрила.

«Ми прокрадаємося сплячим будинком.

Ми повільно розчиняємо двері.

Ми притуляємося до свободи.»

Так кажуть білі вітрила.

Якось я бачив, як пливли бажання світу.

Вони тримали однаковий курс – єдиним флотом.

«Ми тепер розпорошені. Ніхто не йде за нами.»

Так кажуть білі вітрила.

*

Svarta vykort

I

Almanackan fullskriven, framtid okänd.

Kabeln nynnar folkvisan utan hemland.

Snöfall i det blystilla havet. Skuggor

brottas på kajen.

II

Mitt i livet händer att döden kommer

och tar mått på människan. Det besöket

glöms och livet fortsätter. Men kostymen

sys i det tysta.

Чорні листівки

І

Календар заповнений, майбутнє невідоме.

Кабельне муркоче народну пісеньку без країни походження.

Снігопад у свинцево-тихому морі. Тіні

борються на пристані.

ІІ

Посередині життя трапляється, що приходить смерть

і знімає мірки з людини. Ці відвідини

забуваються, і життя продовжується. Але костюм

шиється в тиші.

*

Efter någons död

Det var en gång en chock

som lämnade efter sig en lång, blek, skimrande kometsvans.

Den hyser oss. Den gör TV—bilderna suddiga.

Den avsätter sig som kalla droppar på luftledningarna.

Man kan fortfarande hasa fram på skidor i vintersolen

mellan dungar där fjolårslöven hänger kvar.

De liknar blad rivna ur gamla telefonkataloger—

abonnenternas namn uppslukade av kölden.

Det är fortfarande skönt att känna sitt hjärta bulta.

Men ofta känns skuggan verkligare än kroppen.

Samurajen ser obetydlig ut

bredvid sin rustning av svarta drakfjäll.

Після чиєїсь смерті

Одного разу стався шок,

який залишив по собі довгий бляклий, мерехтливий хвіст комети.

Він стає нам притулком. Він розмиває телевізійні зображення.

Він накопичується, як холодні краплі на дротах електромережі.

Можна так само плентатися на лижах під зимовим сонцем

поміж гаїв, де ще висить торішнє листя.

Воно схоже на сторінки, вирвані зі старих телефонних довідників –

імена абонентів поглинуті холодом.

І так само приємно відчувати, як б’ється твоє серце.

Однак часто відчувається, що тінь реальніша за тіло.

Самурай виглядає незначним

поряд зі своїм обладунком із чорної драконячої луски.