Поезія — це варіації на тему мови. Або імпровізації на ту ж тему. Переклади іноземної поезії найперше викликають у читача почуття заскоченості, навіть зачудування. Почуття не збреше. Коли поезію виривають з мовним м’ясивом і підпорядковують іншому уставу, вона конає. У будь-якої національної поезії — власні коди, свої паролі. Вони охороняються за сімома печатками віками, інколи й тисячоліттями. Німецький та український читачі переживають подібний захват, коли читають талановиті вірші, але захват цей непередаваний або, якщо завгодно — неперекладний. Мені здається, я здогадуюсь, у чому секрет німецької поезії: вона вперто відвойовує свободу у жорсткої німецької граматики. А у чому сенс української поезії? Це найвищою мірою трагічний сенс: українська мова вижила завдяки поезії, вижила у поезії. Англосакси переживають іншу драму: це споконвічна боротьба між англо-германськими коренями з одного боку, і латинськими — з іншого. Хоч лусни, у перекладі цього не передаси. Тому перекладачі й схожі на героїв давньогрецької трагедії: вони приречені, та однаково борються з роком, фатумом. Ця боротьба буває такою захопливою, що спостерігати за нею і співпереживати їй — то отримувати чистісіньку насолоду. Перегорніть сторінку.
Пер. Діана Клочко
(З передмови до Альманаху поезій та перекладів Першого Міжнародного поетичного фестивалю «Meridian Czernowitz» (2010))
2 коментарі:
А де цей Альманах можна знайти?
Мені подарували. Я запитаю.
Дописати коментар