>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

субота, 14 серпня 2010 р.

Repost: "Тіло людини в підконтрольному просторі" Тараса Федірка


Одне за одним швидко встають сонця і оточують горизонт,

все меншає, коли за ним ведуть спостереження, і стерниста тиша заходить в пустоти, вивільнені від тіл, і колихається, накочуючись на зморшкувате каміння лиць, на зім’ятих людей, що не можуть видихнути слово, яке розперло гортань. Слово заплутане в довгі стебла з випатраним колоссям.



Там, в узгодженому мовчанні,

не поширюючись по всьому суспільному тілу, на зразок капілярів, покарання націлюється на стигматизоване населення, схоплене на дні ієрархії класів й просторів,



на що стали схожі руки, які стримують і примушують.

                                        

Непрозорі, з їх твердістю, тіла входять в тісне подвір’я, починаючи з радіальних нитей, його затоплюють довгі й короткі хвилі, як біла шкіра, невпинно.

(Речення, вірніше, система судин, переповнена чорними тільцями секунд, не знає про рот, який промовляє, з якого слова приходили групами, затинаючись, ніби жала в нервові вузли).



Що більше не цілісне, можна легко розбити, вплести в мережу відносин, яка насичує страхом світ,

завдяки якій співвласники наших тіл визначають місця надрізів - в громадському просторі, де позбавлене місць насильство накопичується по той бік стін – і слухняна плоть розкривається навстріч пальцям.



(Тріскає кристалічна ґратка, стиснута безпощадними кулаками).



Тут і там – частини.

Земля в зморшках мигдалин, з коренями стількох слів, які хтось носить з собою (щось гостре, аби дістатись до власного голосу), біль, флуктуації болю. Суб’єкт зникає, щоб дозволити знакам заповнити простір, де ховається неочевидне.



Людина - переселенець, вловимий лише в межах сторінки, потім в імпульсах, потім в міжряддях цифр;



потім зупинене тіло волого дихає, як структура, всією своєю вагою вмонтована в землю,

а пусте колосся біжить вниз по схилу, за вітром, те, що не має місця.

*


Немає коментарів: