Good Read: "Тіло і доля" Тараса Антиповича

«[…] все це Африка, її розтоптана з північно-західного краю відбивна, вона лежала під твоїм літаком, сяк-так прикрита хмарками, як фіговим листям, Африка — ця гаряча відбивна, що ніколи не вихолоняє, хіба спустити на неї ядерну зиму — не можна було туди їхати, ти пам’ятаєш, як ви приземлилися в якійсь дірі, потім ти вийшов, узятий охоронцями у квадрат, тебе доправили до великого позашляховика, якоїсь такої напівамфібії, що не горить у вогні і не тоне в лайні, навіть у лайні африканських слонів, якщо вони цілим стадом навалять колективну купу, там пахло іншим повітрям, іншим пилом, іншими рослинами, іншими тілами, підсмаженими до чорноти, бо неграми не народжуються, неграми стають — від спеки, від ультрафіолету, від злиднів і гарячої печалі, це точно — в Африці і печаль гаряча, від такої печалі хочеться з’їсти сирого варана, лузати скорпіонів, як соняшникове насіння, закусувати короїдами, добутими з-під кори баобаба, кори, з якої місцева публіка плете риболовні сіті й вірьовки, а з листя баобаба вони роблять салати і варять супи, а з м’якоті баобаба бовтають лимонад, а в дуплах баобаба живуть, як у хатах — тобі це розповідав якийсь чорний місцевий гід, чий акцент майже не залишав шансів на розуміння краєзнавчих монологів, на лице екскурсовода сідали мухи, він їх не зганяв, як, зрештою, і всі мешканці цих країв, мух тут багацько, всіх не зженеш, а рухи краще зекономити для інших справ — для білування білих, наприклад.» [Ст. 102-104]