Минулого тижня світ облетіла звістка, що в Данії
знайшли невідому досі казку Ганса Крістіана Андерсена "Лойова свічка". Данська "Politiken" опублікувала текст
в оригіналі та
в англійському перекладі. А Софія Скачко переклала "Лойову свічку" з оригіналу українською й люб'язно запропонувала її WhyTranslator
– якраз на Миколая! :-)
*
ГАНС КРІСТІАН АНДЕРСЕН
ЛОЙОВА СВІЧКА
Для пані Бункефлод від відданого їй Г.К.Андерсона
У розігрітому на вогні казані, колисці лойової свічки, – шум і клекіт. Аж ось з тої тепленької колиски з’явилася бездоганна свічечка, довершена, білосяйна і тоненька, створена на такий манір, що всі, хто її бачили, вірили, що вона обіцяла осяйне і яскраве майбутнє, і цю обіцянку неодмінно сповнить.
Овечка – гарненька овечка – була мамою свічки, а топильний казан був її батьком. Від мами успадкувала вона ясне біле тіло і відчуття життя, а від батька – прагнення полум’яного вогню, який одного разу пройде крізь її мозок і кості і “світитиме” їй по життю.
Так вона народилася і виростала, і з найкращими і найяснішими передчуттями кинулася у вир життя. Там вона зустріла силу-силенну інших створінь і тягнулася до них, бо хотіла дізнатися більше про життя – а то й знайти місце, якому вона б найкраще відповідала. Але вона була зависокої думки про світ, який дбав лише про себе і аніскілечки про лойову свічку, бо не міг зрозуміти, що в ній цінного, а тому намагався використати її задля власного зиску, хапав її брудними чорними пальцями, залишаючи все більші і більші плями на її чистій білизні невинності. З часом та геть змерхла під шаром бруду зовнішнього світу, який підійшов заблизько, ближче, ніж свічка могла знести. Вона не вміла відрізнити чистоту від нечисті, хоч сама залишалася всередині невинною і незіпсутою.
Тоді побачили фальшиві друзі, що не доберуться до її нутра, і зі злості відкинули свічку, мов непотріб.
Її чорна поверхня відлякувала всі добрі створіння – вони ж бо боялися забруднитися і заплямитися через її чорноту і трималися осторонь.
Отак стояла бідна свічечка одинока і покинута, і не знала, куди їй тепер. Відкинута добром, вона зрозуміла, що була лиш інструментом поширення зла. Це її безмежно засмутило, бо з її життя не було користі, навпаки, вона, можливо, забруднила все найкраще довкола себе. Вона не могла втямити, для чого її створено, і нащо їй жити на цім світі – можливо, вона лише здатна занапастити себе та інших.
Все більше і більше, глибше і глибше вона поринала в думки – але чим більше думала, тим більше охоплював її розпач, бо не віднаходила нічого доброго, жодного справжнього змісту для себе, жодної справжньої мети, яку було б закладено їй при народженні. Так ніби брудна завіса заслонила їй очі.
Аж одного разу зустрівся їй маленький вогник-кресало. Він знав лойову свічку краще, ніж вона знала себе сама, тому що бачив все ясно – аж крізь чорну поверхню – і там всередині він бачив стільки доброго. Тож він наблизився до свічки і та заясніла передчуванням, зашарілася і її серце розтануло.
Злетіло вгору полум’я, ніби весільний факел. Довкола стало ясно і світло, і стало видно стежку для її оточення, її справжніх друзів – котрі тепер щасливо шукали правди у блиску свічки.
Її тіло було достатньо міцне, щоб живити і нести вогненне полум’я. Крапля за краплею, мов насіння нового життя, котилися донизу, кругленькі і повненькі, ховаючи під своїми тілами бруд минулого.
Вони були не лише тілесними, але й духовними здобутками цього шлюбу.
Отак лойова свічка знайшла своє місце в житті і показала, що була справжньою свічкою. Ще довго вона горіла на радість собі та іншим створінням.
Пер. Софія Скачко
