Сповнюючи незрушність життям,
Проте готовий сполошитися
На щонайперший не той рух.
У плющі — коли від’їжджаю я.
Тебе, чорний дрозде, люблю.
Паркуюсь, спиняюсь, звертаю увагу.
Дихаю. Просто дихаю й сиджу,
І вертаюся рядки, що їх якось
Переклав я: «Багну
До дому смерті, до батька свого
Під низьким глиняним дахом.»
І думаю про того, хто до нього пішов,
Маленький танцівнику незрушності, —
Сина-привиддя, брата втраченого,
Який цибав собі двором, —
Утішений такий, що я — знов удома,
Коли закінчився перший мій семестр туги за домом.
І думаю про сусідові слова
Задовго після того нещасного випадку.
«Тота птаха на даху односкатному,
Що тижнями сиділа на гребені даху…
Я тоді нічо’ не казав,
Але мені птаха тота ніколи не любилась.»
Автоматичний замок
Із клацанням замикається; паніка чорного дрозда —
Скороминуща; на секунду
Бачу з висоти пташиного польоту себе самого:
Тінь на гравії, граблями розрівняному, —
Перед своїм домом життя.
Лети ж собі поземним летом, я — абсолютний
Для тебе: кожна готовність до зв’язку двобічного твоя,
Кожне повернення стримане твоє,
Метушливий — рвучкий дзьобик золотий твій;
На траві — коли приїжджаю я,
У плющі — коли від’їжджаю я.
Зі збірки District and Circle (2006)
Немає коментарів:
Дописати коментар