>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

пʼятниця, 25 травня 2012 р.

Exclusive: 2 тексти Юнаса Гассена Хемірі (пер. Софія Косарчин)


ЮНАС ГАССЕН ХЕМІРІ
СПРОБА ЯДЕРНОЇ ФІЗИКИ

Вітаємо у світі! Глибоко вдихни, прокричи вперше і розплющ очі. Молодець. Тепер ти готовий до годування, відригування та доглядання. Ступи свій перший крок, промов перші слова, почни ходити до школи, стань підлітком. Не думай, що з тобою щось не так тільки тому, що ти не завжди контролюєш частини свого тіла чи хочеш здерти з себе шкіру, або все, що ти бачиш, викликає асоціації із сексом. Це цілком нормально. У цьому віці ми всі такі. Скоро ти станеш дорослим і почнеш забувати. Скоро ти доростеш до свого тіла, пробачиш своїм батькам, і тобі почнуть подобатись такі речі, як маринований оселедець, оливки, німецькі фільми-драми і шматочок чорного шоколаду після обіду. Твої почуття не ранитимуть так, як зараз. Ти вже не матимеш потреби податись у дощову ніч з такою гучністю в навушниках, що аж не відчуватимеш холоду.

Невдовзі ти когось зустрінеш і відчуєш усі симптоми закоханості. Запхаєш свого язика комусь до рота і здійснюватимеш ним колові рухи. Ти почнеш сюсюкатись і придумувати дурнуваті клички. Ходитимеш на вечері удвох і розмовлятимеш про подорожі, погоду, роботу та кон’юнктуру. Скоро ти будеш готовий зробити те, чого не вдалось здійснити мені: створити сім’ю. І щоб не повторити моєї помилки, прошу тебе – читай далі.

Якщо ти якось сидітимеш в автобусі і почуєш розмову двох пенсіонерів про їхню померлу знайому – НЕ слухай їх. Пересядь. Вийди з автобуса. Якщо буде потрібно – розбий віконне скло і вискочи у сніг. Та якщо ти все одно сидітимеш там, не думай про одного з пенсіонерів, котрий тяжко зітхає, змахує тремтячими руками і раптом каже: „Бідолашна Сігне. Це серце, серце її підвело”.

Продовжуй жити своїм нормальним життям. Продовжуй ходити на вечері удвох і планувати відпустки. Бери з собою на роботу обіди і послуговуйся фразою «так-так, завтра буде новий день». Не задавай надокучливих питань. Не збирай факти про усі функції серця. Зараз же забудь, що нормальне серце спроможне зробити 2,5 мільярди ударів перш ніж зупиниться. Не дай заполонити свій мозок думці, що ми усі маємо серце, яке одного дня перестане битись. Не думай, що пізнання приходить, як лавина. Натомість думай про інше. Зосередься на кар’єрі. Усміхайся на родинних вечерях. Виголошуй тости, коли годинник б’є дванадцяту. Смійся, коли всі чують. Плач, коли ніхто не бачить. Не роби того, що робив я. Не лежи серед ночі без сну, поклавши руку на груди. Не слухай, коли твоє серце почне шепотіти.

Його шепіт найкраще буде чутно вночі. Серце буде тебе будити, коли ти лежатимеш в ліжку коло іншої людини, і спочатку тобі здаватиметься, що це в темряві крадеться злодій. Та невдовзі ти зрозумієш – цей голос іде з твоїх грудей. Серце шепоче, що твоя дівчина стала нецікавою, що вона вночі попукує і має фальшивий сміх, і зранку в неї несвіжий подих. Ви вже не смієтесь так, як раніше. Ваші розмови стали передбачуваними.

Серце продовжуватиме так ніч за ніччю, доки ти не поступишся. Одного ранку ти розбудиш свою дівчину і почуєш власний голос, який говоритиме всі ті фрази, які навчило тебе серце: «Люба. Ми мусимо поговорити. Так далі не може продовжуватись. Моя любов зникла. Справа не в тобі, а в мені. Я повинен слухати своє серце».

Того ж дня ти виселяєшся з вашого, ще донедавна спільного, дому, і коли стоїш на вулиці з валізою у правій руці та паперовим пакетом з пеларгоніями у лівій, твоє серце вибиває триплети, танцює канкан і виспівує йодль радіючи свободі. Нарешті ти можеш робити все, на що так довго чекав! Та серце зробить з тебе заручника. Воно поведе тебе далі від бару до бару, від міста до міста, від одного ліжка до іншого в погоні за тим справжнім, стопроцентним. Знадобиться багато безсонних ночей, багато випитих склянок, багато скручених банкнот на забруднених дзеркалах, багато ранкових приступів паніки, багато розчарувань.

Та одного дня ти таки побачиш ту людину, на яку чекав.

То може бути вона або він, або щось ні те ні се, як і ти. Серце змусить тебе перейти дорогу і познайомитись, і ось ви вже сидите поруч на лавочці у парку, ваші слова поєднуються ніби замок-блискавка, і ти вже впевнений: Ось людина, з якою ти проживеш усе життя. По дорозі додому ви цілуєтесь в холодному яскраво освітленому переході, і коли ти один повертаєшся додому, ти вже не самотній. Вперше в житті ти почуваєшся цілісним.

Це любов – найсильніша, яка тільки може бути. Це поцілунки, які поєднують в собі відчуття реактивних рюкзаків, американських гірок та електричного струму. Вас ніколи не захопить незручне мовчання. Ви ніяк не насититесь губами один одного, солоними на смак. Ви ніяк не перестанете сміятись з того жарту однієї бездарної комедії 90-х, яку ви дивитесь першої ночі, коли разом ночуєте. Чеві Чейз грає роль ідеального батька і чоловіка, який святкуватиме Різдво разом з своєю ідеальною сім’єю, він щойно притяг величезну ялинку, надто велику для будинку, і злий крутий сусід насмішкувато питає: «Hey man! Where do you think you’re gonna put a tree that big?»*. І Чеві Чейз відповідає: «Bend over and I’ll show you»**. Незважаючи на повну примітивність цього жарту, ви не припиняєте хіхікати і всю першу ніч повторюєте його один одному.

– Любий, а де пульт?

– Bend over and I’ll show you.

– Люба, як тобі посмакував десерт?

– Bend over and I’ll show you.

– Любий, куди мені поставити свою зубну щітку?

– Bend over and I’ll show you.

Той жарт супроводжуватиме все, що відбуватиметься найближчим часом. Ви блукаєте на виставці, де подають безкоштовне вино, і чуєте, як один з відвідувачів говорить про величезні скульптури: «І все ж, не розумію, чому всі вважають, що великі речі є такими надзвичайно класними?», ви зиркаєте один на одного і безгучно кажете: „Bend over and I’ll...”.  Ви дивитесь по телевізору інтерв’ю із знаменитістю, котра стала матір’ю, і придуркуватий журналіст, розпитуючи її про пологи, знову і знову запитує: «Але НАСКІЛЬКИ сильно боліло, коли ви народжували?», ви дивитесь один на одного і думаєте «Bend over and…». Ви сидите в тому китайському ресторані, тримаєте руки під столом, коли ніхто не дивиться ніжно гладите один одному ноги, і дитина за сусіднім столиком питає: «Мамо, а як роблять фаршировану качку?». А вам навіть не потрібно зустрічатись поглядами, ви ніби одна істота з однаковими асоціаціями, бо одночасно заходитесь сміхом. Твоє серце радіє і вистрілює феєрверками.

Через кілька тижнів ви вже живете разом. За кілька місяців плануєте вашу першу відпустку. Нарешті ти почуваєшся щасливим на всі сто відсотків. Настільки щасливим, що готовий усе зруйнувати. Одного вечора ти розповідаєш коханню свого життя про той випадок із пенсіонерами в автобусі чи в поїзді, який трапився ніби сто років тому. Ти описуєш наскільки був вражений, коли дізнався, що серце в середньому може зробити два кома п’ять мільйонів чи то мільярдів ударів. І врешті, ти кажеш: «Зараз я сиджу тут через те, що послухав своє серце». Ви посміхаєтесь один одному. А за якийсь тиждень ти прокидаєшся серед ночі. Ти чуєш шепіт. Але він іде не з твоїх грудей.

Наступного ранку ти прокидаєшся від того, що кохання твого життя каже: «Любий. Нам треба поговорити». Кохання твого життя стверджує, що ви віддалились одне від одного, що вже не смієтесь так, як раніше, що почуття зникли, а тобі на думку спадає єдина відповідь: «Bend over and I’ll show you». Але тебе душать сльози, і тут не до жартів. Твоє серце втрачає рівновагу і безпомічно падає кудись в прірву живота.

Ти старатимешся залікувати своє розбите серце в місцевому барі. Будеш сидіти там в кутку за ігровим автоматом і переконуватимеш серце, що надія є, що треба просто продовжувати шукати і не здаватись. Але твоє серце розбите. Воно більше не має сил. Воно вже все бачило і хоче на спочинок. І саме ти маєш цим зайнятись. Саме ти будеш вмовляти себе набратися до чортиків і спробувати підчепити всіх, хто хоч трохи схожий на твоє попереднє кохання. У барі ти скоро станеш відомим, як горезвісний фанат Чеві Чейза, бо всі, кого тобі вдасться заманити грішми або алкоголем до тебе додому, муситимуть поцілувати тебе в одному смердючому пішохідному переході, а потім дивитись ту класичну комедію 90-х і правильно сміятись з того самого жарту. Груди твої схлипують і зітхають, поки ти напиваєшся до втрати свідомості, сідаєш на заднє сидіння нічного автобуса і ревеш: «Це все серце, серце мене підвело».

І от одного сонячного дня ти прокинешся і вирішиш, що з тебе досить. Ти відмовляєшся закінчувати свої дні так, як починав, відмовляєшся повертатись до годування, пообідніх відрижок і доглядання. Ти відмовляєшся згасати. Натомість ти сядеш і напишеш заповіт, в якому застерігатимеш молодь, щоб вони не повторювали твоїх помилок. Потім зробиш те, що збираюсь зробити я. Ти глибоко вдихнеш на повні легені, напружиш м’язи живота, щоб аж виступив піт на чолі, ти затримаєш дихання доки не потемніє в очах. Ти змусиш своє егоцентричне серце вибухнути. Твої легені заповняться кров’ю, шепіт стихатиме і крізь вологі тремтячі вії ти побачиш горизонт, який гойдається з боку на бік і невдовзі зникає. Глибоко всередині ти відчуватимеш, що нарешті став вільним. «Добра робота», подумаєш. Тепер уже по всьому.

* «Ей, чувак! Куди ти збираєшся поставити таке велике дерево?» (Прим. пер.)
** «Нагнись, я тобі покажу» (Прим. пер.)

Пер. Софія Косарчин


*

11 грудня 2010 року в Стокгольмі на центральній вулиці прогриміли два вибухи. Двоє осіб отримали поранення, терорист-смертник загинув. Письменник Юнас Гассен Хемірі згадує: як тільки дізнався про теракт, перше, що спало на думку - зателефонувати своїм братам і дати їм пораду. Але яку саме?

ЮНАС ГАССЕН ХЕМІРІ
ДЗВОНЮ СВОЇМ БРАТАМ

Дзвоню своїм братам, кажу: Вчора таке жахіття сталось. Ви чули? Чоловік, машина, два вибухи, у самому центрі міста.

Дзвоню своїм братам, кажу: Ні, ніхто не загинув. Тобто… є одна жертва. Чоловік загинув – той, не з наших братів. Та звісно, дехто намагатиметься пов’язати його з нами. Його ім’я, походження, колір волосся. Бо ми доволі подібні (чи зовсім не схожі?).

Дзвоню своїм братам, кажу: Стережіться. На кілька днів заляжте на дно. Замкніть двері. Опустіть штори. Якщо вам треба вийти – залиште арафатки вдома. Не носіть ніяких підозрілих сумок. Робіть голоснішим звук у навушниках, аби не чути розмов інших людей. Заплющуйте очі, щоб уникнути їхніх поглядів. У метро говоріть пошепки, не смійтеся голосно в кінозалі. Розтаньте, зробіться невидимими, розчиніться до газоподібного стану. Не привертайте нічиєї, повторюю, нічиєї уваги.

Дзвоню своїм братам, кажу: Забудьте, що я сказав. До чорта мовчання, до чорта невидимість. Виходьте в місто начепивши на себе одні лиш ялинкові гірлянди. Одягніться у неонові комбінезони, в оранжеві гавайські спідниці. Свистіть у свистки. Горланьте в мегафони. Захоплюйте квартали, вдирайтеся до торгових центрів. Станьте максимально видимими, аж доки до них не дійде, що ви є сила на противагу їхній. Зробіть на животі чорними готичними літерами тату PK FOR LIFE*. Захищайте право всіх ідіотів бути ідіотами, аж доки не втратите голос. Доки не помрете. Доки вони не зрозуміють, що ми не є отими, за кого вони нас мають.

Дзвоню своїм братам, кажу: До речі, хто це «оті»? Немає ніяких «отих». З усіх боків натомість є лише екстремісти, які намагаються переконати нас, що існують «оті». Небезпечні, загрозливі, всі як один «оті». Не вірте нікому, хто так каже. Усі, хто розводиться про «отих», – ідіоти. (Пауза.) Особливо усі, хто стверджує, що ведеться війна. Нема ніякої війни, чуєте? Ніякої війни немає.

Дзвоню своїм братам, кажу: О’кей. Війна таки йде. І не одна. Лише не в той спосіб, як нам твердять. Війна йде за наші мізки. Війна йде за наш страх. Бо коли ми починаємо боятися, літаки перетворюються на бойові ракети, а сумки – на бомби. Мобільні телефони стають пультами дистанційного керування, дитяче харчування – пластиковою вибухівкою. Усі рідини стають потенційно вибухонебезпечними. Всі чорнобороді чоловіки потенційно обвішані бомбами. Всі біляві чоловіки – потенційні «лазермени»**. А коли всередині нас оселяється страх, ми починаємо боятися майбутнього і прагнути назад в минуле. Нам хочеться перевести стрілки годинника назад, бо ж наскільки краще жилося тоді, коли чоловіки були чоловіками, жінки – жінками, і не було ніяких гомосексуалістів. 

Тоді ми мали факс замість інтернету, і стовп ганьби замість судового права. Ми з ностальгічними мінами згадуємо шампурні тістечка*** і наколінні підв’язки з бомбонами****, сільські общини і покарання різками. Наскільки простішим тоді все було. Кордони були чітко визначеними, а ворог мав одне і тільки одне обличчя. Але ж не всі бояться. Ми не дозволимо нас залякати, ми з гордими мінами на лицях ідемо в майбутнє без кордонів, ми твердо переконані, що жоден з годинників не можна перевести назад. Ми не боїмося. Ми не боїмося.

Дзвоню своїм братам, пошепки кажу: О’кей. Визнаю, я боюся. Я до смерті переляканий. Я боюся, бо чоловіків, які стріляють у батьків через вікна квартир у Мальме, називають поодинокими божевільними, а не частиною правої екстремістської мережі. Боюся, бо ніхто не згадує про расистів, які в Гьоґдалені***** підпалюють квартири сімей, де є прибічники антирасистського руху. Боюся через нацистів у Салемі******, ісламістів на Дроттнінґґатан******* і фашистів в нашому риксдазі********. Та більше за все я боюся, бо історія, схоже, постійно повторюється, бо видається, що ми ніяк не порозумнішаємо, бо все вказує на те, що наше боягузтво і страх перед тим так званим «інакшим» вже настільки глибоко вкорінені, що нам цього ніколи не подолати.  

Дзвоню своїм братам, кажу: Ввечері сталося щось страшне. Я сідав на метро і помітив дуже підозрілу особу. Той чоловік мав темне волосся, незвично великий наплічник, а його обличчя закривала арафатка.

Дзвоню своїм братам, кажу: За якусь частку секунди я зрозумів, що то було моє власне відображення.

* PK (швед. politisk korrekthet) – політкоректність. (Прим. пер.)
** У Швеції 1991-1992 рр. вбивця, якого називали «лазерменом» застрелив 11 осіб. Усі жертви були іммігрантами. (Прим. пер.)
*** Шампурні тістечка (швед. spettekakor) – шведський десерт, характерний для південної частини країни. (Прим. пер.)
**** Наколінні підв’язки з бомбонами (швед. knätofsar) – елемент чоловічого національного одягу в Швеції. (Прим. пер.)
***** Гьоґдален (швед. Högdalen) – район на околиці Стокгольма. (Прим. пер.)
****** Салем (швед. Salem) – один із муніципалітетів (комун) Швеції, став центром найбільших щорічних зборів нацистів у Швеції. Салемський марш (Salemmarschen) відбувається з 2000 року в пам'ять про річницю вбивства скінхеда Даніеля Вретстрьома. (Прим. пер.)
******* Дроттнінґґатан (швед. Drottninggatan) – центральна пішохідна вулиця в Стокгольмі. (Прим. пер.)
******** Риксдаґ (швед. riksdag) – назва парламенту у Швеції. (Прим. пер.)

Пер. Софія Косарчин


*


*

Немає коментарів: