>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

вівторок, 26 березня 2013 р.

Impromptu Translation: "Людина з кубиком" Сєрґєя Тімофєєва


СЄРҐЄЙ ТІМОФЄЄВ
ЛЮДИНА З КУБИКОМ

Я зустрів його на барахолці в Чієкуркалнсі,
ризькій околиці дво-триповерхової забудови.
Є там базарчик, де, крім соленої капусти,
яблук і неякісного взуття, люди продають усілякий
мотлох – старі велосипеди, косметички, ліхтарики.
Я заходив туди іноді в пошуках якої-небудь приємної
дрібнички – статуетки верблюда, привезеної чартерними
туристами з Єгипту, монетки з туманним минулим,
книжки чи чогось такого. І частенько бачив там чоловіка
років п’ятдесяти, який за будь-якої погоди простував без
шапки в сірому пальті, розмірено й цілеспрямовано обходячи
ятки. Він іноді вітався з продавцями,
перекидався з ними кількома словами й ішов далі. Як
я чув, коли був поруч, продавці говорили йому:
«Ні… сьогодні порожньо… не з’являлося… може, наступного
тижня…» Але якось я побачив, що чолов’яга, який виклав
частину товару на дерев’яний прилавок біля маленької халупки,
пірнув усередину неї й повернувся звідти задоволений, простягаючи
клієнтові в сірому пальті невеликий різнокольоровий предмет – кубик
Рубіка, у досить доброму стані. Той узяв його в руки,
кілька разів похрустів його боками, переміщуючи квадратики,
а потім дістав поношене портмоне й вийняв звідти гроші.
«Перепрошую», – сказав я чоловікові, коли він відійшов від прилавка.
«Ви колекціонуєте це?» Він подивився на мене недовірливо,
а потім знизав плечима й промовив: «Ні, я це спалюю». І пішов.
Я повторив замислено: «Спалює…» «Так він каже», – підтвердив
продавець. «У нього є теорія, що всі ці кубики – це така
підкинута невідомо ким пастка. Пам’ятаєте, у середині
80-х тут та й не тільки в нашому місті була хвиля зникнень
підлітків, школярів і так далі. Він каже, що це все
абсолютно співпало з хвилею моди на кубик Рубіка. Що це було
таке вкидання. Що таким чином відслідковувалися найбільш
талановиті. Варто було скласти такий кубик за рекордно короткий час,
і впродовж тижня-максимум двох ти раптом пропадав. Як? – ніхто
не знає. Куди? – ніхто не знає… Дорослі особливо цим не захоплювались,
а ось для дітлахів старшого вікуце ж було неабищо! Він і сам безперервно
складає цей кубик удома, так кажуть. Але діти – вони ж думають
інакше… В них усе виходить само собою, раптом раз і готово». Я зараз
же уявив, що, видно, не дарма він зацікавився зникненнями.
Що тут якась особиста історія… Що, можливо, він сподівається
когось відшукати. Після цієї розмови я зустрічав його кілька разів,
а потім переїхав. Не знаю, скільки ще кубиків він скупив, від скількох
позбавив людство. Але думаю, що коли-небудь усе ж станеться так,
що його кімнату виламають після тижневої тиші й поліцейський
разом із сусідами виявлять порожнечу, акуратно складені на кріслі
речі, а посередині кімнати лежатиме кубик, у якого кожна гранка
складатиметься з квадратиків одного кольору. Все-таки йому вдасться
потрапити туди, де відповідають на запитання, де сама реальність – відповідь.
Де все ідеально складається, кладеться одне в одне й завмирає.
Пер. Лев Грицюк
*

Немає коментарів: