9. Дмитро Дроздовський
10. Іван Лучук
11. Віталій Кейс
12. Наталка Сняданко
13. Андрій Маслюх
14. Михайло Найдан (Michael Naydan)
15. Уйям Блекер (Uilleam Blacker)
16. Юрій Садловський
17. Завен Баблоян
18. Юрій Зуб
19. Олександр Ірванець
20. Роман Гамада
21. Наталя Трохим
22. Рита Кіндлерова
23. Віктор Морозов
24. Вікторія Наріжна
25. Роман Скакун
26. Ірина Шувалова
27. Сергій Снігур
*
Юрій Завгородній – прозаїк, поет, перекладач. Член Національної спілки письменників України та Асоціяції українських письменників, нар. 14.07.1940. р. на Дніпропетровщині.
За фахом інженер-будівельник – закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут (1962). Працював на будівництві електростанцій в Україні, Латвії, на Крайній Півночі в Росії. Завершив кар’єру будівельника головним інженером Управління будівництвом Чорнобильської АЕС (1989-1993). Згодом був начальником департаменту в Міністерстві енергетики України (1993-2000).
Почав друкуватися ще в студентській багатотиражці з 1958 р., 1959-го в дніпропетровській обласній молодіжній ґазеті (“Прапор юності”) з`явилася поетична добірка. Від 1969 року (після добірки в альманасі «Вітрила-69») по 1989 рік Ю. Завгороднього не друкували в Україні з політичних міркувань тодішнього режиму. Зрідка з’являлися публікації його віршів у Латвії у перекладах на латиську або російську мову. Нині його твори відомі за межами України: Азербайджан, Бельгія, Білорусія, Болгарія, Ізраїль, Латвія, Литва, Македонія, Німеччина, Польща, Росія, Румунія, Сербія, Словаччина, Чехія, Франція. Вірші та твори малої прози включалися до багатьох зарубіжних антолоґій, альманахів, колективних збірок. На сьогодні доробок Ю.Завгороднього складається з таких книжок:
Поетичні: “Тече між пальцями пісок” (1993, “Укр. письменник”); “Поміж вчора і завтра” (1994, “Укр. письменник”); “На часі проща” (1995, “Укр. письменник”); “Прочинене в часі вічко” (1996, “Укр. письменник”); “На зламі часів” (1998, “Живиця”); “Не в’яне полум’я свічі” (2000, “Дніпро”); “Озирнутися перед порогом” (2002, “Гранослов”); «Правда і віра» (2004, «Неопалима купина»), «На круги своя» (2007, «Задруга»), «Попелище дикого степу» (2009, «Задруга»). Польською мовою – «Pogwar dzikiego stepu» (2009, Вроцлав, Польща).
Прозові: “Злам” – роман у новелях (1999, “Живиця”; 2001, “Кальварія”); “За що?” – роман пригод «ошуканих шукачів скарбів» (2003, “Юніверс»; 2009, «Задруга»); “Йду проти себе” – роман у новелях (2004, “Кальварія”); “Задовгий день “Ч”” – роман-спогад про наслідки Чорнобильської катастрофи (2005, “Кальварія”); три пригодницьких романи з циклу «Ошукані шукачі скарбів» вийшли одночасно 2009 року - «Відлуння зі схрону», «Не заглядай до прірви», «Остання справа Втікача» («Задруга).
З часів замовчування творчости Ю. Завгороднього в Україні він почав активно займатися перекладами з різних мов. Переклади тоді друкувалися в українських журналах та антолоґіях. На сьогодні опублікував такі книжки перекладної літератури:
- з латиської – збірка віршів Кнутса Скуєнієкса “Насіння в снігу” (1994, “Укр. письменник”); 50 поетів Латвії в антолоґії “З латвійського берега” (1999, Поліграфічний центр КДУ ім. Т. Шевченка) і вдруге - вже 73 поети (2007, «Кальварія»); біографічний роман-есей Яніса Петерса про життя і творчість латиського композитора “Раймондс Паулс” (2005, “Кальварія”);
- з польської – збірка віршів Казімеша Бурната «Вивернути час на ліву сторону» (2008, «Задруга»); .Анджея Грабовського «А той віршик про те…» (2009, «Задруга»); передано до видавництва «Кальварія» роман-спогад Анатоля Дячинського про долю поляків із національного автономного району ім. Мархлевського в Україні, ліквідованого Московською владою в 1936 році з виселенням всіх поляків до Північного Казахстану;
- з румунської – філософсько-історична поема Думітру М. Іона «Євангелія від Іоанна Метафори» (2010, «Задруга»).
Також переклади творів окремих авторів з білоруської, латиської, литовської, македонської, польської та словацької мов продовжують регулярно з’являться в українській періодиці. Постійно бере активну участь у літературних святах та фестивалях у різних країнах: Польща (Краків, Вроцлав, Познань, Жешув тощо), Латвія, Литва, Словаччина, Македонія, Азербайджан, Болгарія, Румунія та в інших. Після того кожного разу друкує свої переклади творів учасників тих імпрез в українських журналах та ґазетах.
Лауреат літературних премій ім. П. Тичини (2002), В. Сосюри (1993), О. Гончара (2007), міжнародної (Мюнхен, Німеччина) премії ім. Івана Кошелівця (2003), Латвійською республікою двічі відзначався нагородами за внесок до народної дипломатії та перекладацьку діяльність (2000, 2008).
