Як Ви стали перекладачем?
Першим моїм досвідом художнього перекладу стало опрацювання хрестоматійного (і страшенно заяложеного у наших шкільних підручниках) вірша Роберта Бернса “My Heart’s in the Highlands”. Саме у шкільні роки – класі в дев’ятому – я й узялася перекладати. На Бернсі не спинилася, проте чомусь різко переключилася на іншу мову та зовсім відмінну стилістику (зберігаючи, втім, вірність саме поетичним текстам) – на черзі був Максиміліан Волошин. Вочевидь, мені забаглося не просто перекладу, а подвигу, бо я одразу заходилася витлумачувати його вінок сонетів «Lunaria». Хоробро поборовши хитросплетіння містичних алюзій та підступні способи римування, відчула певну гордість за себе – і… «зав’язала» з перекладами надовго, цілковито присвятивши себе власній творчості (я – поет). Тож справжнім свідомим перекладацьким дебютом, певно, можна вважати «Оду Західному Вітрові» Шеллі, перекладену мною кілька років тому. Як бачите, я небайдужа до сонетів!
З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?
Перекладаю з англійської та – епізодично – з російської.
Англійська щоразу приваблює немислимою кількістю напівтонів, багатошаровістю. Це мова гнучка, слоїста, спроможна бути виструнченою і загадковою водночас. Незважаючи на те, що перекладачів з англійської у нас наче й чимало, багатство самої мови та англомовного літературного спадку відкриває майже неозорі обшири для перекладацької праці.
Російська – найцікавіша для мене з-поміж мов наших близьких сусідів. Робота над перекладами справді доброї російської поезії – це трохи виклик, трохи гра, але завжди нагадування про те, що «диявол – у деталях».
Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?
Я віддаю перевагу поетичним перекладам, хоча сьогодні, на жаль, поезія і не користується великим попитом читацького загалу (а саме на цей попит часто змушені бодай якось орієнтуватися видавництва – особливо в умовах фінансової скрути).
Для того, аби перекласти добірку віршів, я спершу збираю якомога докладнішу інформацію про самого поета. Хоч і кажуть, що твори часом живуть окремим життям від митця, та знайомство з подробицями біографії автора нерідко дає змогу повніше зрозуміти контексти, на перехресті яких існує той чи інший вірш, – а саме належне розуміння цих контекстів і є запорукою адекватного перекладу.
Опісля я читаю – або хоча б проглядаю – інші твори автора, найкраще – написані ним у різні періоди життя. Важливо відчути унікальну інтонацію поета, специфіку стилю, запам’ятати той голос, що властивий лише йому, – і дібрати якомога доречніших засобів відтворення цього голосу, стилю й інтонацій в українській мові.
Ну а далі вже йдеться про балансування між натхненням та впертістю, адже саме ці компоненти, поєднані в належних пропорціях, дають змогу успішно довершити справу.
Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?
Оскільки я – перекладач-початківець, то мені поки що не випадає похвалитися розмаїттям замовлень. У ті проекти, над якими я працювала, мене справді запрошували або видавці, або упорядники (коли йшлося про антології). Переважно, це були люди, що на той час знали мене як поета – і зацікавилися моїм перекладацьким доробком.
Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?
Мені важко назвати себе фаховим перекладачем у строгому сенсі слова, адже я здобула філософську освіту (щоправда, зараз планую і другу вищу – саме для того, аби дістати перекладацький диплом). З іншого боку, я серйозно займаюся літературною діяльністю, тож і вдавати цілковитого аматора навряд чи варто.
Найсерйозніша перепона, з якою нині стикаються наші перекладачі, – це, передусім, фінансова нестабільність українських видавництв. Звідси й мізерна платня за виконану непросту роботу, і потреба кон’юнктурного підходу (ось це видадуть – це не видадуть, ось за це заплатять – а це не потрібне нікому).
З другого боку, політична ситуація в країні змушує не те що сподіватись, а бути переконаними в тому, що проблеми україномовних перекладачів не просто нікуди не зникнуть, а й стабільно множитимуться (вочевидь, на відміну від самих перекладачів).
Що ж до переваг перекладацького фаху – гадаю, вони для кожного свої. Моє бажання перекладати, вочевидь, закорінене в намаганні максимально наблизитися до осердя тексту, який цікавить і спокушає. Коли ж обирати автора і твір не випадає, насолоджуюся навігацією між двома мовами, кожна з яких, хай там як, лишається незвіданим океаном.
Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?
Надто покладатися на авторську думку й інтерпретацію, як на мене, не варто – адже, видаючи твір, відправляючи його у вільне плавання людськими серцями (а також полицями книгарень і колонками критиків), письменник таким чином позбувається автономії на своє творіння і права на єдино правильне його витлумачення.
До того ж, звикати до таких розкошів як безпосереднє спілкування з автором доволі ризиковано – адже хтозна, чи не випаде вам далі перекладати Гейне чи Шекспіра, що в них, як не крути, вже нічого не запитаєш (хіба шляхом крутіння столів та інших спіритичних штучок).
Перекладачеві ніколи не завадить рішучість – а то навіть і сміливість. Приймати рішення зрештою все одно має він. Так само огріхи в остаточному варіанті твору в 99 випадках зі 100 також будуть саме на його совісті.
Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?
Я вже сказала про рішучість – чи, точніше, спроможність приймати відповідальні рішення.
Крім того, ідеальний перекладач – це, безперечно, людина з широкою ерудицією: краще, якщо ти знаєш, скільки тичинок на певній квітці – а як ні, то бодай будь певен, чи є там ті тичинки взагалі.
Утім, хто б ти не був за освітою і яких би знань не мав у тих чи інших галузях, беручися до перекладу, маєш звикнути перевіряти все, не надто покладаючися на свої здогади і примхи. Вивіряння фактажу, якомога уважніший добір українських відповідників до, здавалося б, найменш значущого слова, ретельна робота зі словниками – все це важливі складові виконання успішного перекладу.
І, зрештою, чи не найважливіші, на мою думку, елементи – талант і смак перекладача. Я переконана в тому, що художній переклад – це так само покликання одиниць, як і, власне, красне письменство. А без доброго літературного смаку легко спаплюжити оригінальний твір, адже перекладач – завжди, у певному сенсі, співавтор.
Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.
Запам’ятався окремий вірш «Візерунки» (Patterns) американської поетки Емі Ловел. Загалом, мені подобаються далеко не всі з-поміж її поетичних творів, однак «Візерунки» – вірш знаковий, і не найпростіший для перекладу, адже Ловел багато експериментувала з ритмікою і римою, намагаючися використовувати в поезії прийоми, що застосовуються при написанні музики. Цей вірш свого часу завдав мені чимало клопоту і примусив поламати голову – однак я досі вважаю його одним із найвдаліших своїх перекладів.
Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?
Поезію Теда Г’юза і прозу Томаса Вулфа.
*
Попередні інтерв'ювовані:
