Нині йтиметься про слова. Слова, що функціонують як машини часу. В старших класах ми з приятелем отримали роботу на пошті. Вставати рано на світанку — сортувати листи й вставляти між ними рекламу. Потім виїжджати з хитким возиком у шорсткій сорочці листоноші — розвозити пошту до тих обійсть, за які ти відповідав.
І зауважте: у нашій поштовій конторі ти відповідав не за які-небудь «будинки». Ти відповідав за «обійстя». Вживання історизмів було наче частина ідентичності листоноші. Ніхто не знав докладно, чому, проте багато хто звинувачував Поштальйона. Того листоношу з пожовтілою бородою, який сидів на поштовій кухні цілими ранками й видавав на-гора свій чудернацький сленг. Маленьких собак він називав «гівно на шнурі», а «Котра година?» ставало «Скільки там нацокало?»
Ми з приятелем поняття не мали, скільки там нацокало, і спочатку тільки ржали з Поштальйонової балачки. Та невдовзі ми почали користуватися деякими з його слів, хоча, зрозуміло, робили це іронічно. А потім через якийсь місяць ми вже сиділи на поштовій кухні й називали будинки «обійстями», а гарненьких дівчат — «вродливицями». Ми жартома погрожували одне одному «запотиличниками» й говорили про те, щоб на вихідних «смикнути по пиву». Такою заразною може бути мова. Потім ми перестали працювати на пошті, і слова зникли.
Нині вони відчуваються чужими, вони пахнуть іншим часом. Але щойно їх почую, як мене напосідають флешбеки й виринають яскраві спогади: сортування пошти, зв’язування пачками рекламних матеріалів, бігання сходами й, звісно, Поштальйон — ось він сидить у своїй освітленій люмінісцентом поштовій кухні й попиває каву чашку за чашкою.
Деякі слова мають оту здатність функціонувати саме як машини часу. Щойно їх почуєш — і тебе переносить, тебе бомбардують асоціації, яких іноді хотілось би позбутися.
Як, наприклад, слово… «візор». «Візор» завжди асоціюватиметься з катастрофою порома «Естонія», ‘94 рік: та фатальна ніч на Балтійському морі, крижана вода й нічні крики про допомогу.
Або слово «Napster». Та класична файлообмінна програма. Скажіть «Napster» — і ми вмить повертаємось у час, коли всі мали мобільні телефони завбільшки з ящик і вимовляли свої електронні адреси «ім’я-собачка-Hotmail-крапка-com». «Собачка», або ж «Вухо», або ж «Мавпа». Повертаємось у час, коли ніхто не був цілковито певний того, як це так Hotmail може роздавати електронні адреси цілком безкоштовно. «Як же це так, це ж не може бути безкоштовно?» У час, коли один мій приятель не на жарт стривожив своїх віруючих батьків, оскільки в електронному листі, якого він прислав додому з США під час учнівського обміну, вони побачили, що він загруз у гріху пияцтва. Адже тепер його спонсор — алкогольна компанія. Чого б інакше стояло щось типу «powered by Internet Explorer» унизу кожного електронного листа?
Прикол машиночасних слів у тому, що вони стають таким собі чітким нагадуванням, що час, власне кажучи, йде, речі відбуваються, техніка оновлюється, слова застарівають.
Мого останнього прикладу ви, можливо, навіть і не чули. Це слово «кольоровий». Чи хтось із вас пам’ятає це слово? Коли мені було стільки років, скільки вам, хе-хе, то, власне кажучи, було так, що слово «кольоровий» могли вжити про когось, хто не був нормального такого рожевого кольору. Це правда! І шведські щоденні газети могли серйозно називати когось «кольоровим» у інтерв’ю, репортажах, рецензіях і дебатних статтях. Ти був або некольоровий, нейтрально прозорий. Або ж був із відхиленнями, ненормальним, заплямованим. Але… не забуваймо — це було давно, на світанку двадцятого сторіччя. До речі, якщо вже зайшлося про «світанок», то чи розповідав я вам про те, як працював на пошті замолоду?
Пер. Лев Грицюк
*
*
"Машиночасні слова" - один із текстів, написаних і начитаних автором для програми "Доброго ранку, світе!" (Перша програма Шведського Радіо, 2006). Опубліковано в книжці п'єс, новел, текстів Invasion! ["Навала!"] (2008).
*
"Літературний портрет" Юнаса Гассена Хемірі можна знайти тут (під новелою "Наймані солдати").
*
My Ukrainian translation from Swedish of text “Tidsmaskiniska ord” by Jonas Hassen Khemiri.
*
