(пам'яті Назара Гончара)
Ще розмитий снами, скуйовджений,
ти виходиш на світло, ніби пастух, що ховався від зливи,
темніший за отвір дверей, присутній і непомітний,
як Бог у прощаннях і привітаннях.
Слова, ніби тварини чи діти, вибігають поперед нас
і за мить повертаються.
*
*
Немає коментарів:
Дописати коментар