>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

пʼятницю, 14 січня 2011 р.

Work in Progress: Станіслав Бараньчак у перекладі Андрія Савенця


Український перекладач Шимборської Андрій Савенець не спочиває на лаврах, а готує до видання добірку віршів Станіслава Бараньчака — видатного польського поета, критика, перекладача й громадського діяча. (Книжка "Якесь ти" має вийти у видавництві "Крок".) З люб'язного дозволу Андрія Савенця публікую один із віршів, що ввійдуть до збірки.

*

СТАНІСЛАВ БАРАНЬЧАК
1.11.79: ЕЛЕГІЯ ПЕРША, ПЕРЕДЗИМОВА

Нас зима не заскочить. Нас, замерзлих, завмерлих зарання,
нас, що дмемо на жовтень студений, щоб пришвидшить морозу навалу.
Хто тут виріс у сні з вітровіїв, хто тут вріс у сніги витривалі,
тому літо, завжди закоротке, до кінця не розіпне убрання

беручкого морозу, що тріскає, наче вимкнена радіоточка.
Не заскочить зима нас. Научені кластись долі, стуляти долоні
в цім столітті і в цій стороні, де ніщо не заслонить
від протягів заворушень і віхол – ми тверезо спимо, остаточно

зцілені з марев про те, що життя нам ласкаво пошле
щось тривале. Купаних в ополонці, а не у літеплій зливі,
нас зима не заскочить, нас не одурять брехливі
і не занадто гарячими подані червнів і липнів суфле,

котрі тануть на язиці. Тут – більш-менш безперервно – зима.
Нам, зарання завмерлим і прижиттєво відмерлим, скроні
скроплює сивина дочасно, а сніг, мов у скромному схроні
ховає від часу сірість, неясність, бруд, а мороз трима

нас довго у ризах за вкутані шарфами лиця.
Нас не заскочить зима. Нас зими зуміли привчити
до нелегкого кравецтва; нам є чим палити до літа,
і зі скептичною міною дивимось, як чорниться

й маліє в очах замет, як святкує родюче багно перемогу,
як земля проколює проліском аркуш сніжний;
нам холодно від самої думки про те, що ніщо не бува ясніше
від снігу і смерти, які ще вернуть – більш тривкі та тверді, ніж до того.

Нас зима не заскочить. Нас – відмерлих, змарнілих на всяк випадок.
Тільки зводити нам уздовж хідників піраміди; пісок тільки нам
сипати під нищівні колеса, тільки винюхувати з-під білого полотна
вутлу пахощ ніщоти – безмежну, безбарвну пахощ.

Пер. Андрій Савенець
Зі збірки «Триптих із бетону, втоми та снігу» (1980)

Немає коментарів: