Герта Мюллер отримала Нобелівську премію з літератури за 2009 рік
«…Я вважаю, що поезія існує у світі, не у мові. Поезія мови – це нонсенс, є поезія світу. Світ – це, можливо, звучить дуже пихато. Мабуть, це погляд. Що не потрапляє у погляд, не потрапляє у мову. Як же воно має потрапити в мову? Мова – це для мене річ, позбавлена запаху, смаку та кольору, і від кожного окремо залежить те, що він з неї зробить. Мова лише транспортує. Вона не є змістом сама по собі. Наділення сенсом – а що має сенс? Я не знаю. Це так, як і всі інші речі - ми змушені зійтися на тому, що сенс є, інакше ми ж не зможемо жити. Так само і з писанням, але я не думаю, що тут є інший сенс, ніж той, який я кожного дня беру собі в голову, коли відкриваю очі і кажу, що зараз ранок, зараз починається день. Сенс поза смертю – це мене не цікавить. Значить я така егоїстка - мене не цікавить, чи матиме потім сенс те, що я роблю, і чи буде тривання цього сенсу продовжуватись поза цим процесом. Мені радше нестерпно уявляти, як речі і надалі блукатимуть всюди і переживуть мене. Це та ж сама проблема, що і з предметами. Склянка, якщо її не розіб'ють, переживе і сотню людей. Надрукований на папері текст також є предметом. Але текст, як я його маю у себе в голові, завершений для мене тоді, коли я його тримаю в голові. І в нього немає шансів здобути якийсь сенс поза мною і тривати довше, ніж та мить, коли з ним працюю. Це заспокоює. Така ж проблема стоїть перед швецем, кравцем або тим, хто вирощує дерева, бо все, що ми виробляємо, переживає нас. І в цьому немає сенсу. Тобто, у дерева є сенс? В нього може, він є, тому що воно – дерево, тоді текст також має сенс, тому що він текст…» «…В мистецтві краса – це те, що проникає під поверхню предмета, що не вводить в оману, не замовчує для нас всієї складності і показує нам, якою непевністю, якою безоднею, а також якими нестерпними є речі. Гарний - це протилежність до плоского. Гарний і бридкий – те ж саме, з естетичної точки зору…»
Немає коментарів:
Дописати коментар