Чергову п'ятірку з серії інтерв'ю з перекладачами художньої літератури відкриває Мар'яна Прокопович.
*
Як Ви стали перекладачем?
Для цього в мені, мабуть, природно зустрілися дві мої пристрасті – до читання і до іноземних мов. Але конкретно в художній переклад я прийшла з перекладу технічного – точніше, природничо-наукового. Попрацювавши рік в школі після закінчення англійської філології, я влаштувалася перекладачем в науково-дослідний інститут. Там я і навчилася основ перекладу. Навчилася користуватися словниками, витягуючи з них більше, ніж можна сподіватися, навчилася шукати інформацію в довідниках та енциклопедіях. І зрозуміла головну річ – в перекладі найважливіше бути уважним до слова, до мови, про що б цей текст не говорив. Тому не можу сказати, що мені було нудно чи нецікаво перекладати ці тексти. Хоч я мало розумілася на тій конкретній галузі науки, але завжди знаходила в мові цих текстів щось цікавеньке і переконалася, що уважний аналіз тексту з мовного боку може навіть компенсувати недостатню обізнаність в самому предметі.
Багато хто гадає, ніби художній і технічний переклад – це якісь зовсім різні речі, і я тоді теж так думала. Перекладачі художньої літератури здавалися мені якимись небожителями, я навіть не мріяла стати одним з них і вважала, що можу тільки благоговійно споживати плоди їхньої праці. Та насправді будь-який переклад – це завжди переклад. Якісь базові речі спільні для всіх його різновидів. А коли мені трапилася нагода спробувати сили в художньому перекладі – мені цю думку підказав, здається, Віктор Неборак – я із завмерлим серцем погодилася і, взявшись за роботу, раптом відчула, що добре знаю, як підступитися до тексту і що з ним робити. Моє найбільше відкриття в перекладі – це те, що святі горщиків не ліплять. Як досвідчений читач (а читала я замолоду просто в патологічних обсягах) я досить добре відчувала тонкощі художнього тексту, а вже наявний перекладацький досвід дав мені всі інструменти для того, щоб передати його рідною мовою. Залишалося тільки здобувати досвід, специфічний саме для художнього перекладу.
З якої мови (мов) Ви перекладаєте і на яку (які)? Як сталося так, що Ви обрали саме цю мову (мови)?
Тепер я перекладаю здебільшого з італійської і менше з англійської. Я вже казала, що іноземні мови є однією з пристрастей мого життя. Закінчивши університет, я не обмежилася своєю основною англійською і другою французькою (яку я довгенько підтримувала на досить пристойному рівні) і почала самостійно вивчати інші мови. А те, що я тепер працюю в основному з італійською, вийшло геть випадково. Коли мені довелося вибирати твори для першого свого художнього перекладу, око моє впало на збірку оповідань Італо Кальвіно італійською мовою. І хоч я тоді досить слабенько знала італійську, я чомусь вирішила перекласти саме їх. Після публікації я зі здивуванням помітила, що до мене звертаються з пропозиціями перекладу саме з італійської. То ж я мусила виправдовувати сподівання, і зовсім про це не шкодую – італійська література надзвичайно багата і цікава. А знання мови і культури вдосконалювала вже під час роботи.
Пробувала я перекладати також з французької та іспанської. Але життя примусило зосередитись на італійській. Проте я не облишаю думки знов спробувати перекладати з інших мов.
Перекладаю я переважно на українську, хоч бувають іноді випадки, коли доводиться перекладати і на чужу мову. Я вже кілька років співпрацюю з італійськими колегами, з якими ми перекладаємо італійською твори української літератури, класичної і сучасної. Приміром, я є співавтором італійського перекладу «Польових досліджень» Оксани Забужко.
Розкажіть трішки, як Ви підходите до роботи, перекладаючи роман, збірку новел, збірку віршів. Що спільного? Що відмінного? Які кроки Ви зазвичай здійснюєте?
Я перекладаю переважно прозу – вірші тільки іноді, коли вони часом трапляються в прозовому тексті. Я не відчуваю в собі поетичного хисту, та й ніколи особливо поезії не любила, хоч і визнаю її важливість. А з прози перекладала переважно романи, оповідання тільки зрідка, і то не збіркою, а окремо. Але не думаю, що існує велика різниця між роботою над романом і над збіркою оповідань.
Як я підходжу до роботи? Гм, важко це пояснити кількома словами. Здебільшого є певний підготовчий період - коли я закінчую одну книжку, а вже знаю, яка буде наступна. Тоді я стараюсь прочитати щось про автора, про період, коли писався твір, знайти якийсь інший твір на подібну тематику, тобто здобути якийсь контекст. При цьому річ не в тім, що я намагаюся зібрати якомога більше інформації, просто кожен твір – це окремий світ, в якому перекладач живе, поки його перекладає. Тож треба якось розглянутися в цьому світі, відчути, зрозуміти його, звикнути до нього.
Також я намагаюся знайти переклади цього твору іншими доступними мені мовами, якщо вони є. Часом, коли є сумніви у правильності розуміння тексту, перевіряєш свою версію за іншими перекладами – але завжди треба пам’ятати, що інші колеги теж могли помилятися. Часом корисно подивитися, як колега розв’язав ту чи ту проблему, й іноді його варіант підказує зовсім інше, навіть протилежне розв’язання.
Я не перечитую твору перед перекладом як читач. Бо є читацьке прочитання, а є перекладацьке, яке може бути дуже відмінним від читацького. Для мене перекладацьке прочитання - це перший чорновий варіант перекладу. Я не намагаюся його пригладжувати, це свого роду «операція» на тілі тексту, щоб виявити проблеми, які треба вирішити згодом. Після того раз за разом перечитую текст, заглиблюючись в нього і шліфуючи його, часом виходять на поверхню інші проблеми, яких я не помітила раніше. Коли текст більш-менш готовий, якщо є змога, я відкладаю його на якийсь час і беруся за щось інше. Потім перечитую ще принаймні раз. На жаль, дуже часто строки підтискають, і останнє прочитання, якщо воно є, робиться вже у верстці, де не так багато можна виправити.
Як Ви отримуєте замовлення? З Вами сконтактовуються видавництва? Чи як це відбувається?
Принаймні досі видавництва переважно зверталися до мене з пропозицією перекладу, і я ніколи не відмовляюсь, якщо є час та змога – зрештою, я живу з перекладів для видавництв, іншої роботи не маю. Правду кажучи, мені важко уявити собі художній твір, від перекладу якого я б відмовилася. Твори низької якості рідко пропонують для перекладу. До того ж кожен твір, навіть читаний-перечитаний раніше, перед початком перекладу є загадкою і криє в собі чудові несподіванки, які наперед вгадати не можеш. Тому сказати, що хоча б якийсь переклад я робила виключно для заробітку, не можу – в кожному творі я знаходила для себе якийсь інтерес, і не можу згадати перекладеного мною твору, чи то художнього, чи наукового, який би залишив мене байдужою. Дехто перекладає те, що любить, а я люблю те, що перекладаю.
Що Вас найбільше приваблює в перекладацькому фаху, які його переваги? Недоліки?
Як на мене, недоліків в ньому практично нема. Твоїми словами говорять видатні автори, і ти маєш змогу вслухатися в них так, як ніхто інший. Ну що може бути краще? Перекладач також мусить ототожнюватися певною мірою і з автором, і з його героями – а це теж унікальний досвід, немов живеш паралельним життям. Велику насолоду дає робота над словом, яка іноді забирає багато зусиль, зате як приємно, коли знаходиш влучне слово чи вираз, коли текст читається гладко. Крім того, переклад – це завжди захоплива пригода. Роблячи пошуки інформації, іноді натрапляю на такі цікавезні речі, про які ніколи б не дізналася, якби не той переклад.
Ну а єдиним недоліком є те, що за видавничі, і зокрема художні переклади мало платять. Здебільшого це і є причиною появи недопрацьованих перекладів, на які останнім часом так скаржаться. Гроші – це не змога дозволити собі якісь витребеньки. Це насамперед час - час на роботу над перекладом і на вдосконалення своєї майстерності. Мало грошей – мало часу, погані переклади, інакше бути не може. Гідні гонорари для перекладачів – це необхідна умова (хоч і не достатня), щоб на нашому книжковому ринку з’явилося більше добрих перекладів.
Чи є сенс ставити запитання авторові твору, який Ви саме перекладаєте?
Для мене автор помер. Все, що ми маємо – це слова його твору. Я виходжу з того, що все, що автор хотів сказати, він уже сказав своїм твором. Він – людина, яка пише для інших людей і хоче бути зрозумілим без додаткових пояснень. Я теж належу до тих людей, для яких писав автор, а отже чому мені має бути не під силу розібратися з текстом? Тим паче тепер, в добу Інтернету, коли все можна легко знайти. Зрештою, читач твору в оригіналі зазвичай не має змоги звертатися до автора за поясненнями незрозумілих місць. А перекладач – це читач par excellence, «ідеальний читач» автора. В питаннях до автора, на мою думку, може бути навіть щось образливе чи то для автора (погано висловився), чи то для самого перекладача (недостатньо заглибився в текст). А що ж робити з авторами, які вже померли? Щоправда, ця моя позиція зовсім не категорична, я допускаю, що бувають випадки, коли краще все ж порадитися з автором, якщо є змога. Ну і з суто прагматичного погляду, допомога автора може просто зекономити час – кількома словами він пояснить те, на пошуки чого перекладач витратив би тиждень. В мене поки що такої потреби не виникало - можливо, були якісь другорядні деталі, в інтерпретації яких я сумнівалася, але загалом вони мало важили для загального сприйняття тексту. Зрештою, більшість моїх дотеперішніх авторів давно померли.
Який досвід, які знання та якості особливо важливі для перекладача художньої літератури?
Найважливіше – це чуття слова. Без нього нема не те що художнього, а перекладу взагалі. Потім – якнайдосконаліше знання рідної мови, на яку перекладаєш, і добре знання мови та культури, з якої перекладаєш. Для цього треба якомога більше читати і рідною мовою, і чужою – також для того, щоб мати добре уявлення про канон обох літератур. Непогано мати також певний досвід життя в країні, з мови якої перекладаєш, хоч це й не обов’язково – це можна компенсувати інтенсивним читанням. Ну і, звісна річ, перекладач мусить мати якомога більший багаж загальноосвітніх знань – щоб бодай знати, де шукати ту чи ту інформацію.
Крім того, перекладач – це певний темперамент. Він мусить бути терплячим, готовим годинами і днями невідривно просиджувати за комп’ютером, робити довгі пошуки, безконечно копирсатися в словниках. Деякі люди, навіть зі всіма відповідними знаннями і здібностями, на це просто не здатні. Перекладачеві повинна бути властива певна підозріливість у ставленні до тексту, вміння бачити під позірною простотою складну проблему - найпоширенішою причиною перекладацьких помилок є невміння бачити проблему. І врешті, як це не банально, перекладач мусить бути людиною скромною, щоб йому не забаглося переписувати автора, замість того, щоб перекладати його. А таке буває.
Чи існує який-небудь виконаний Вами переклад, що особливо врізався Вам у пам'ять? Розкажіть трішки про нього, будь ласка.
Навіть важко сказати. Кожен переклад був для мене захопливою пригодою. Може, все ж варто згадати «Маятник Фуко» – це був перший мій художній переклад великого обсягу і складності. Інтернету тоді ще не було, і моя праця над перекладом була справжнім полюванням за іменами, реаліями, алюзіями, натяками, історичними подіями, згаданими в романі. Я перечитала купу книжок і продивилася немало енциклопедій. В певний момент мені навіть здалося, що в цьому є якась містика – певні речі, певна інформація потрапляла мені на очі зовсім неочікувано і в несподіваних місцях, немов щось «притягувало» їх до мене.
Якби Ви були цілком вільні обирати - яку книжку, які книжки, творчість якого автора Ви перекладали б?
Насправді найулюбленіші свої твори я вже переклала – це «Самопізнання Дзено» Італо Звево та Умберто Еко – «Ім’я рози» та «Маятник Фуко». А тепер, правду кажучи, мені вже давно хочеться перекласти щось веселе і розважальне, не надто серйозне чи інтелектуальне, але «смачне» з мовного боку. Крім того, в мене цілий список авторів, насамперед італійських, яких я з різних причин охоче взялася б перекладати. Серед них Ельза Моранте, Томмазо Ландольфі, Антоніо Табуккі. А ще дуже хотілося б знов перекладати Піранделло. Але, кажу ще раз, я охоче беруся за все.
*
Попередня п'ятірка інтерв'ювованих:
Немає коментарів:
Дописати коментар