Фото з блогу Девіда Вітлі
Ірландські мігранти традиційно були об’єктом зневаги як постачальники дешевої робочої сили. Прикметно, що нині саме ірландські поети як ніхто реагують на тему заробітчанства в Західній Європі. Так у «Cambridge Companion to Irish Poetry» Девід Вітлі в есеї «Ірландська поезія в ХХІ сторіччі» цитує вірш Джастіна Квінна «Українські будівельники»: поет-ірландець спостерігає, як чехи (чимало яких — заробітчани у Великій Британії) зі зневагою керують у себе українськими мігрантами — «прозорими людьми», які зводять «прозорі» будівлі («Принаймні, цього разу / вони не в танках» — пише Квінн, нагадуючи про радянську окупацію Чехословаччини):
Transparent things
Like these estates of towerblocks, civic buildings,
The new life promised everyone by Tesco,
Are what transparent men construct and tear
Straight down tomorrow.
What's left is less a capital and more a
Million people moving in the air.
А вчора Девід Вітлі опублікував на блозі свій вірш «Працівники-мігранти»:
DAVID WHEATLEY
MIGRANT WORKERS
If there are dozens there are a hundred,
frost on their boots but some bare-chested.
Not one green shoot will be wasted:
migrant workers, drifters, kindred
come from towns out east to stoop
to the earth this harsh-grained Lincoln dawn,
then stretch by the road, their day’s shift done,
stopping when this man says they stop.
This one has a master’s degree,
this one a girl in Brno and
a girl in Grimsby. His best friend
will kill a third in some skulduggery.
Some will not know, how you say,
names for what they pick in English,
for pleasure, tedium or anguish,
for banks of poppy, wild rose, daisy.
Next summer finds them here or gone
as the market or their whims dictate.
The children they have yet to meet
call here/there home in this/that tongue.
*
Немає коментарів:
Дописати коментар