МІШЕЛЬ УЕЛЬБЕК
***
Ночі проходять по мені, мовби каток важкий.
Знаю всю марність ранків, позбавлених надій.
Втомлене тіло, друзі, що відійшли і не зі мною,
Життя, що витягує своi карти одну за одною.
Я впаду, загнавши себе, в одній чудовій порі.
Втома від боротьби - скажуть на це лікарі.
Відчуття холоду
Цей направду гарний ранок яснів.
Хочеш, щоби незалежною й далі була ти.
В очікуванні тебе я дивився на птахів:
Що би я не робив, змушувало мене страждати.
***
Довга, довга нитка забуття невпинно
Снується. Нарікання, плачі, крики.
Відкинувши сон, відчую - життя плине,
Як білий човен, спокійне, в зоні безпеки.
***
Хмари з їх тонкою, делікатною структурою
Зникають за деревами;
Небеса, коли раптовий вітровій перед грозою,
Стають герметичними, немов мармуровими
*
ЮЛІАН ТУВІМ
Так і ні
Уже мені все рівно,
Чи скажеш “ні” чи “так”,
Але без тебе я - ніяк,
Не можу жити я ніяк!
...Жаль гнобить душу мою бідну.
Але признатись мушу -
Волію “ні”, ніж “так”,
Хоча без тебе я - ніяк,
Не можу жити я ніяк!
...Жаль гнобить бідну мою душу.
Все глибше в серце входить
Мені іржавий гак -
А як без тебе я? Ніяк,
Не можу жити я ніяк!
...Жаль бідну мою душу гнобить.
Мелодія
Рання осінь - ось пора для мене.
Сивий ранок мов погляду колір.
Я сиджу в кав’ярні, як у хмарі,
Міг би - аж до вечора, певне.
А за вікнами стільки поспіху,
Та не знаю я і не чую.
І, замовклий в осіннім усміху,
Позабуту далеч замилую.
Так найкраще: у кав’ярні вранці
Сісти, бачити, як вулиця ходить.
В такі ранки чуєшся коханцем -
Щось засмучує, а щось молодить.
Від любови, від спогадів ніжних
День порожній, сонний починаю.
З твоiх слів, до мене не писаних,
Вірш устами в усмішці складаю.
А все це разом і є мелодія,
В неi кожна радісна хвилина.
Іноземка у пальті кратчатому
“Чеколяде” замовляє наспівно.
Яка гарна польська kobieta!
Як нас мало на світі! Як мало!
І які парфуми долинали!
І який поет я!
(Пер. Михайло Зарічний)
Немає коментарів:
Дописати коментар