"Мозок є світлий не розрізняю" Кеннета Клеметса

Мозок є світлий не розрізняю
Щастя розпач це є те саме
Світло пульс мозок є
Світлий у постійному русі гостинець
До любові є мозок між двох пекел
Мозок є відкритий блискотливий є мозок
Світлий як обличчя
Є світле не розрізняю
Щастя розпач це є те саме
Світло пульс обличчя є
Світле у постійному русі гостинець
До любові є обличчя між двох пекел
Обличчя є відкрите блискотливе є обличчя
Світле як грудна кістка
Є світла не розрізняю
Щастя розпач це є те саме
Світло пульс грудна кістка
Є світла у постійному русі гостинець
До любові є грудна кістка між двох пекел
Грудна кістка є відкрита блискотлива є грудна кістка
Світла як долоня
Є світла не розрізняю
Щастя розпач це є те саме
Світло пульс долоня
Є світла у постійному русі гостинець
До любові є долоня між двох пекел
Долоня є відкрита блискотлива є долоня
Світла як пуп
Є світлий не розрізняю
Щастя розпач це є те саме
Світло пульс пуп
Є світлий у постійному русі гостинець
До любові є пуп між двох пекел
Пуп є відкритий блискотливий є пуп
Світлий як стать
Є світла не розрізняю
Щастя розпач це є те саме
Світло пульс стать
Є світла у постійному русі гостинець
До любові є стать між двох пекел
Стать є відкрита блискотлива є стать
Світла як нога
Є світла не розрізняю
Щастя розпач це є те саме
Світло пульс нога
Є світла у постійному русі гостинець
До любові є нога між двох пекел
Нога є відкрита блискотлива є нога
Світла

Зі збірки „лихоманка суботнього вечора”
(lördag natt feber, 2002)

*

Кеннет Клеметс — один із учасників цьогорічного Міжнародного літературного фестивалю (litfest.com.ua) Форуму Видавців у Львові.

Kennet Klemets is one of the participators of this year’s International Literature Festival (litfest.com.ua) of the Publisher’s Forum in Lviv.

"непевність" Ліни Екдаль

Вона йде
серединою
де росте трава
крона з очерету й перлин
аметисти в пазусі
пазуха повна морошки
зачіска
вона не зовсім знала як
шпилька ззаду
хвостик ліворуч
кучер на шиї
і — фанфара навпрост

мало-помалу
наближається до перехрестя вона
і розділяється все
куди їй ступати
куди

розгубила ягоди вона
крона колишеться
люди
стоять уздовж доріг

ось вона йде
дивіться-но яка ладна
ладна зачіска
а в повітрі судно
цепелін із хвостом
плакат із ясним і чітким текстом

хай живе непевність

вона далеко не імунна
ніщо не зупинилося

вона йде посередині
де росте трава
усі пори року
їй тисяча років
і чотирнадцять років
і три роки
із зачіскою
що далеко не стала

З "Про бажання стати виразною як людина"

(Київ: "Факт", 2008; серія "Зона Овідія")

"Ґланморський чорний дрізд" Шеймаса Гіні

На траві — коли приїжджаю я:
Сповнюючи незрушність життям,
Проте готовий сполошитися
На щонайперший не той рух.
У плющі — коли від’їжджаю я.

Тебе, чорний дрозде, люблю.

Паркуюсь, спиняюсь, звертаю увагу.
Дихаю. Просто дихаю й сиджу,
І вертаюся рядки, що їх якось
Переклав я: «Багну
До дому смерті, до батька свого

Під низьким глиняним дахом.»

І думаю про того, хто до нього пішов,
Маленький танцівнику незрушності, —
Сина-привиддя, брата втраченого,
Який цибав собі двором, —
Утішений такий, що я — знов удома,

Коли закінчився перший мій семестр туги за домом.

І думаю про сусідові слова
Задовго після того нещасного випадку.
«Тота птаха на даху односкатному,
Що тижнями сиділа на гребені даху…
Я тоді нічо’ не казав,

Але мені птаха тота ніколи не любилась.»

Автоматичний замок
Із клацанням замикається; паніка чорного дрозда —
Скороминуща; на секунду
Бачу з висоти пташиного польоту себе самого:
Тінь на гравії, граблями розрівняному, —

Перед своїм домом життя.

Лети ж собі поземним летом, я — абсолютний
Для тебе: кожна готовність до зв’язку двобічного твоя,
Кожне повернення стримане твоє,
Метушливий — рвучкий дзьобик золотий твій;
На траві — коли приїжджаю я,

У плющі — коли від’їжджаю я.

Зі збірки District and Circle (2006)

Віршик Езри Паунда (з Rattle Bag Гіні та Г'юза)

І днів не є задосить
І ночей не є задосить
І життя прошмигує наче миша польова
Трави не сколихнувши

Ми страх як хотіли знайти роботи; куди би ми не ходили – заповнювали скрізь аплікації. Та коли нас узяли (меблевими шліфувальниками), ми й повірити не могли, що це справді те, чим люди займаються цілий день. Усе, про що ми думали як про Світ, було, власне кажучи, результатом чиєїсь роботи. Кожна смуга на хіднику, кожний крекер. Кожен мав зогнилого килима та двері, за які треба платити. Нажахані, ми звільнилися. Мав бути більш гідний спосіб жити. Нам потрібно було часу, аби розібратись із собою, аби віднайти теорію, хто ми такі є, та «покласти її на музику».

—Міранда Джулай, «Щось, що не потребує нічого»

Our life, this worthless tract of the present incredibly cramped by two dreadful and prone to expansion bodies called the past and the future. This is the thick we cannot even imagine. It’s the eternity before us and the eternity after us. No doubt, dreadful is the void after our disappearance. But is the void before our appearance any better? Hundreds of thousands of years of drawing in silence and darkness, in being’s cold laboratories? I know no greater loneliness than the loneliness of each one of us, no greater emptiness than the one treats us cruelly.

—Yuri Andrukhovych, The Central Eastern Revision

"Про бажання стати виразною як людина" Ліни Екдаль - опубліковано видавництвом "Факт" (Київ) у серії "Зона Овідія"!

Про бажання стати виразною як людина by Lina Ekdahl (in my Ukrainian translation) is now published by Fakt Publishers (Kyїv) in its Ovid's Zone series!