Exclusive: з ненаписаного циклу "Вінок сонетам" Ігоря Котика

ІГОР КОТИК
З НЕНАПИСАНОГО ЦИКЛУ "ВІНОК СОНЕТАМ"

***

ДІАЛОГ

Під корою нинішнього дня як тобі?
Добре (окрім мене)

***

усміх із вигнутих уст,
зі шиї зігнутої мігрень,
зі скручених тіл кохання
і біль,
а вірш зі скарлючених пальців

19.11.98

***

НА СЕЛІ

Коли ідеш вулицею, і коли зустрічаєшся
і втрачаєш невидимість – ти обтесаний.
Сиплеться
пісок навколо.
Так тривають роки. Роки піску.
Пісок – це здоров’я. Він нерозщеплюється.
Чи є щось крім піску?
– Так, є:   вода.

***

СУБОТА

Сковзається день, і вечір, і завтра
вже їх нема, жовтий смак
розійдеться у горлі, як колись
воно, лиш червоний
марш крови
зостанеться
лунати
на
обрії, на
тому самому місці,
що завжди, на тому
самому місці, що ніколи.

***

ТРЕПАНАЦІЯ ПРОСТОРУ

Дерева затонулі у попелі свого лиця, позбавленого берегів. Асфальт
під ними, твердий як небо що його тримає, розсипається у сутінках.
Вітер хвилями, як гербарій брудної води, тулиться до сторінок стін та облич, як до сподівань, котрі, як відомо, з гербарієм і водою споріднені. Смак жалю, як перестиглий фрукт.

                                    травень

***

знову про-
кидаюся серед ран-
ку, вмурованим у його
тендітну плос-
кість, що трем-
тить як пригоєна ра-
на під мікроскопом чуття

                                де
ті нещільно закриті двері
що світла напхалося й сюди,
кого вдосвіта покликано
тихцем аби не
розбудити його рідних і його?

***

чим
так проймає мене це
крісло
ніби я міг би
на ньому сидіти

коли б не народився

***

ЩАСЛИВИЙ

Душа бринить, ніби коса.

Так і чекай — зараз як утне!

***

Чревоугодник Божий

***

МОЯ МАМА ЗАОХОЧУЄ МЕНЕ ДО ГОМОСЕКСУАЛІЗМУ

Помолися і
спи з Богом

***

∞±Х=∞

При X=Z: Очі в молитовник, як в кишені штанів руки;

можливо, думка, на протязі життя завжди точка опори, і відстань,

повна піску, сиплячись, навіть розбавлений

водою тіни, все ж дорога всередині

жовта, безвідносно жовта;

хапаючись за картки, різного роду, розсуваючи суху

воду слів, ковтаючи амідопірин чесноти – аресто-

кратія духу.

При X=W: Очі терпнучи від речей, речей,

що як у воді в тремтінні; думаючи про,

аби затулити зараз, аби за

за павутиння думки, павутиння,

бабине літо, туман упавши лицем до підлоги, світ

безмовний під ним – благість поразки зійшла на зблідле обличчя

(хтось помітив це?), і обличчя, порожнє собою.

При X=V: Вдихаючи й видихаючи повітря, як відчиняючи

й зачиняючи двері[1], напр., коли йдеш на

працю й вертаєшся з праці – вертаєшся,

ніби вдихаючи повітря, чи спускаєшся

з гори (на санках?[2]), вдихаючи[3] холод,

шорсткий, як дерево,

чи пісок. крізь пісок

При X=1:  крізь пустиню міста, крізь пусти__

самота, хвилі мовчання об кручу горла,

наслухаючи крізь день, як пробива__, проби__,

ється серце – звідки, куди, з-під, прокладаючи

дощ до іншої самотності, коріння якої

росте крізь горло (часами чутно це), затерпаю-

чи у цьому зеленому відчутті, що

не піддається, а будить, на глибину часу, –

                  самотности, де нема.

---

[1]Тут якесь недорозуміння: хіба повітря – це двері?

[2]Про санки див. древні фольклорні матеріали.

[3]Знову якась суперечність: видихати вдихаючи.