ВІКНО
До кімнати заходиш через двері в кінці довгого коридору.
Двері — фарбовані на червоно, кімната ж — синя.
Тіло чоловіка сидить за столом у дальньому кутку
праворуч. Воно не рухається. Скручений шнур,
який піднімаєш із долівки біля його лискучих
чорних мештів, — такий же міцний, як і
солодове віскі, і такий же добрий. На
столі — радіо. На столі — радіо, яке
грає Кеґні, який грає Боґарта, який
грає себе. Радіо слухає тебе. Ти
слухаєш, що доноситься через
відчинене вікно, хоч воно й не
видає ні звуку, хоч воно й
таке ж тихе, як і чоловік
на кріслі. Через вікно
щось доноситься, і
відчуваєш, як на
шиї ворушаться
волосинки,
і виходиш
(адже, за-
йшовши,
мусиш
вийти)
через
вік
н
о.
У кімнаті рухаються фіранки.
У кімнаті рухаються фіранки.
Пер. Лев Грицюк
*
Немає коментарів:
Дописати коментар