ТУМАС ТРАНСТРЬОМЕР
ВІДПОВІДІ НА ЛИСТИ
У найнижчій шухляді бюро знаходжу листа, що вперше прийшов двадцять шість років тому. Лист, що все ще дихає панікою, приходячи вдруге.
Будинок має п’ять вікон: крізь чотири ясно й тихо світить день. П’яте виходить на чорне небо й грозу. Стою біля п’ятого вікна. Лист.
Іноді розверзається прірва між вівторком і середою, але двадцять шість років можуть минути за мить. Час — не пряма, а радше лабіринт, і якщо притиснутися до стіни в правильному місці, то можна почути квапливі кроки й голоси, можна почути, як ти сам проходиш десь там потойбіч.
Чи на цей лист коли-небудь була відповідь? Не пам’ятаю, це було давно. Незліченні пороги моря продовжували прибувати. Серце продовжувало здійснювати свої стрибки з секунди на секунду, як жаба в мокрій траві серпневої ночі.
Листи без відповідей нагромаджуються високо вгорі, як перисто-шаруваті хмари, що віщують негоду. Сонячні промені вони роблять тьмянішими. Колись я відповім. Колись, коли помру й нарешті зможу сконцентруватися. Або, принаймні, буду настільки далеко звідси, що зможу віднайти себе. Коли йтиму, щойно прибувши, великим містом, 125-ю вулицею, на вітрі, вулицею, де танцює сміття. Я, котрий любить блукати й зникати в юрбі, літера “Т” у нескінченній масі тексту.
Пер. Лев Грицюк
Зі збірки “Дика площа” (1983)
*
Немає коментарів:
Дописати коментар