"Day In Day Out" ("Alle Tage") by Terézia Mora now available in Ukrainian!

I met my good friend and translator from German Chrystyna Nazarkewytsch. She told me a good news: Terézia Mora's novel Day In Day Out (Alle Tage) (2004) in her Ukrainian translation hit the stores! The publisher is Litopys Publishers (Lviv).

*

...On an early autumn Saturday morning in a neglected playground not far from the railway station three women found the translator Abel Nema dangling from a jungle gym: feet wound round with silver tape, a long, black trench coat covering the head, swinging slightly in the morning breeze...

*

Terézia Mora was born 1971 in Sopron, Hungary. In 1990

she moved to Berlin, where she studied theater arts and

Hungarian literature at Humboldt University and screenwriting

at the German Film and Television Academy. She has

worked as a translator of contemporary Hungarian literature

and freelance writer since 1998. Her first collection of stories,

Strange Matter (Seltsame Materie, 1999), received rave

reviews, and one of its stories won the prestigious Ingeborg

Bachmann Prize (1999). Her first novel, Day In Day Out (Alle

Tage), was chosen as the best German novel of the year at the

Leipzig Book Fair in 2004. She is widely recognized as one of

the most noteworthy voices of her generation.

*

The Enlgish translation appeared in 2007 (translated by Michael Henry Heim).

"Between Word and Sound"

Yesterday, I was at a contemporary chamber/classical/orchestral music concert I enjoyed very much indeed. The idea behind the Between Word and Sound project was to get 8 young Ukrainian composers create music "based" on any Polish texts (Jerzy Onuch, head of the Polish Institute in Kyїv, joked they could have chosen Polish phone books had they wished so). All of them chose poetry, naturally. The 8 poems are by W.Szymborska, K.Wojtyla, B.Zadura, H.Poswiatkowska, A.Zagajewski, J.Slowacki, M.Podgórnik, and C.Milosz (and the translators into Ukrainian are V.Yashchuk, D.Matiyash, A.Bondar, and D.Pavlychko). One half of the created music (that is 4 pieces of music) was with words from the chosen poem (a soprano singer sang them) and another half (yet another 4 pieces of music) was without words. The result was quite interesting – and inspiring. Also, I took home a fine slim volume with all the poems and translations and info about the event and the participants. This project was already shown in Lublin, Warsaw and Lviv – and will be shown shown in Vinnytsya, Odesa and Kyїv until the end of this week.

Två dikter av Natalka Bilotserkivets

Efter mina tidigare översättningsförsök med Natalka Bilotserkivets dikter (här på WhyTranslator har jag publicerat "Apoteket", "Sten", "Le Vin du solitaire" och - sist - "Sjöjungfrun") tänker jag publicera ännu två dikter av henne: nu i översättning från ukrainska av Sanna Witt.

Dikterna publicerades i tidskrift för litteratur ”ARIEL”, nummer 3, 2000.

*

FISKEN

Alltid i profil, grå och platt,

sjöjungfrustjärten, ögat galet och grumligt...

Handen som lossar dig från kroken

håller om gälarna självklart och grymt.

Alltid i profil och alltid stum,

den bräckliga kotraden, revbenens klena galler...

Ålderdomen närmar sig. Ingen ro i sinnet

som vant sig vid att ta emot.

Vattnet står stilla i mördarnas kved,

naturen tiger - som den första vreden

skälvde dess inälvors djup.

Håll fast om livet! Det simmar bort

som fisken, lämnar slem och smuts

i handens vattenskål.

***

Där musslan som ett öra i sanden

lyssnar sig till höstens ankomst,

ruttnar sommarens reliker

i ett halvförstört buskage.

Bland cigarettpaket och sprutor

har stjälkarna än böjts, än brutits.

Och på den breda floden västerut

multnar den sista värmens guld.

Den starke bryts - den svage bara

hukar för att resa sig på nytt;

allt som behövs är ett par händer

som sveper undan gummisulornas spår.

Jag har också ett par händer,

en blick som slocknar när jag ser mot öst,

och öron blott för Dina ord,

likt musslan när den hör ett fartygs spår.

*

Ur Alergija (»Allergi«, Kyїv: Krytyka, 1999)

"Наймані солдати": новела Юнаса Гассена Хемірі

Писати фейлетони, власне кажучи, — вельми легко. Починаєш із короткого безпретензійного  вступу. Потім переходиш, власне, до тези та подаєш її курсивом після двокрапки: «Культура — це війна». Саме так. Після цього, власне, — серце фейлетону: довга особиста історія. Бажано оповідача (=тебе) помістити в щоденний контекст, упізнаваний читачем. Говоримо про черги в супермаркетах, штовханину в метро, холодне світло перед ліфтовими дзеркалами, вузькі примірочні. Тут передаю слово тобі: побачимо, як піде. (Не хвилюйся, я — тут, стою готовий на задньому тлі, якщо потребуватимеш асистенції.)

 

Виставка Чарльза Рея у Whitney Museum у Нью-Йорку. Вкотре — виклики просторових понять. Є там досконало виконані сірі рештки автомобіля після аварії, які митець купив на поліцейському аукціоні. Є там чорні порожнисті металеві куби, до верху наповнені чорним чорнилом: через поверхневий натяг куб виглядає неперевершено чотирикутним.

 

Давай далі просто, виходить суперово. Добре, що нічого не згадуєш про ту мистецьку дискусію в тому підвалі, коли ти випадково назвав Чарльза Рея Реєм Чарльзом.

 

Той самий метод митець використовує в білих ваннах: чорне чорнило наповнює їх наполовину. Чорнило, що виглядає, як застигла гума, як жорсткий пластик, — тільки не як щось текуче. І ясно — хочеться: цілим тілом просто прагнеться встромити руку в ту чорну досконалу поверхню, як слід добряче розмішати, а тоді залишитися стояти в очікуванні охоронців, які прибіжать. (Нелегко буде скинути вину на когось іншого.)

 

Варто, може, згадати, що на виставці ти — здебільшого випадково, що оминув контроль на вході тим самим фокусом, що й в інших музеях, і що останніми днями був на такому безгрошів’ї, що їв локшину з вівсяною крупою.

 

Я — не сам. Дівчинка-пуерторіканка шестирічного віку з хвостиком на голові, рюкзаком із Вінні-Пухом та проміжком між зубами шустає навколо серед ванн. Вона дивиться вниз на чорну поверхню; спочатку гадаю, що вона намагається подивитись у відображення, потім розумію, що вона збирається зробити те, на що я ніколи не наважуся. Мами немає поруч, коли дівчинка стає навшпиньки, дивиться, наче зачарована, вниз у чорноту. А потім усе відбувається швидко: дівчинка перехиляється через край, тягнеться вниз до забороненої поверхні, злегка її торкається, вагається, а потім засовує вниз цілу руку в чорне чорнило. Мама зауважує, здушує в собі крик, хапає дівчинку та біжить до виходу.

 

Добра кульмінація, гарно вибудувано.

 

Я залишаюся стояти перед найсильнішим мистецьким враженням тієї весни — сяючою білою ванною з трьома відбитками від руки, чорнильна поверхня, що все ще рухається. Через якусь хвилину прибігають охоронці, їхні рації гугнявлять збуреними голосами, а я показую свої долоні, аби «змити» з себе вину.

 

Ну що ж, вийшло дуже добре? Може, все ж таки трохи пишномовно — ті «виклики просторових понять», та… Хай собі буде… Тепер залишилося тільки закінчення. Там зв’язуєш ввідну тезу з особистою історією. Отже: культура — це війна, перемагаємо з допомогою дітей-демаскувальників; наївне, яке «опускає» врочисте; чорнило — надсимволічне і т.д., і т.д. Власне кажучи, можеш закінчити те все грою слів; може, щось у стилі «війна виграється солдатами, що граються леґо»[1]. Чи: «культура має бути cool tour’ом». Таке зазвичай — на ура.

—Переклав зі шведської Лев Грицюк (15.03.2009)

*

ЮНАС ГАССЕН ХЕМІРІ (нар. 1978 року) — один із найважливіших письменників свого покоління, автор двох успішних романів.

     Дебютний роман «Око червоне» вийшов 2003 року та розійшовся накладом понад 150 тис. екземплярів; за ним уже знято фільм, поставлено п’єсу. Роман«Монтекоре: унікальний тигр» вийшов 2006 року; його перекладено низкою мов, серед інших — французькою, нідерландською та німецькою.

     Як драматург дебютував п’єсою «Навала!» (2006). Друга його п’єса — «Бог х 5» (2008).

     Автор низки новел та інших текстів.

*

My Ukrainian translation from Swedish of the short story "Legosoldater" ("Mercenaries") by Jonas Hassen Khemiri and a brief literary portrait of the author.

---

[1] Шведською «найманий солдат» — legosoldat. Авторський lego(lekande)soldat — «солдат, що грається леґо». А наступне kutur/kul tur можна перекласти як «культура/круто пощастило». — Примітка перекладача.

April 13

April 13 is the birthday of two of my favorite writers: Samuel Beckett and Seamus Heaney. Both are Irish and Nobel laureates and geniuses.

(The most recent Nobel laureate J. M. G. Le Clézio was also born on this day: I haven't read him yet. But one can already find the beginning of Ukrainian translation by Roman Horbyk of his Poisson d'or here: http://translitera.org/2009/ле-клезіо-золота-рибка-1/#more-1508.)

So, happy days!

The UnSimple by Taras Prokhasko (translated by Uilleam Blacker)

My friend Uilleam Blacker translated one of my favorite books in contemporary Ukrainian literature: The UnSimple by Taras Prokhasko. The translation is very good. Enjoy! :-)

Here is the first part of the translation: 

http://www.shevchenko.org/Ukr_Lit/Vol02/03-Prokhasko-Unsimple1.pdf.

And here is Taras Prokhasko's brief literary portrait:

http://www.nibbe-wiedling.de/prokhasko/english/prokhasko_en.htm.

Beyond One's Twenty Fifth Year

I'm reading Zbigniew Herbert's Barbarian in the Garden in Ukrainian translation by Andriy Pavlyshyn. In his essay "Siena" Herbert cites T.S.Eliot from his "Tradition and the Individual Talent":

[Tradition] cannot be inherited, and if you want it you must obtain it by great labour. It involves, in the first place, the historical sense, which we may call nearly indispensable to anyone who would continue to be a poet beyond his twenty-fifth year; and the historical sense involves a perception, not only of the pastness of the past, but of its presence; the historical sense compels a man to write not merely with his own generation in his bones, but with a feeling that the whole of the literature of Europe from Homer and within it the whole of the literature of his own country has a simultaneous existence and composes a simultaneous order.

[Традицію годі успадкувати; той, хто до неї прагне, мусить випрацювати її величезними зусиллям. По-перше, вона вимагає історичного чуття, яке треба визначити мало не конечним для кожного, хто прагне й далі залишатися поетом, доживши двадцять п'ятого року життя; історичне чуття вимагає добачати не лише проминулу, а й сучасну минувшину, історичне чуття наказує поетові, аби пишучи, він мав у крові не тільки власне покоління, а й усвідомлював, що сукупність європейської літератури, починаючи від Гомера, а в її межах сукупність літератури його власної країни існує одночасно і творить одночасний лад.]

A translator beyond my twenty fifth year, I feel the same is true for literary translators as well.

*

Zbigniew Herbert, Barbarian in the Garden, translated by Andriy Pavlyshyn (Kyїv: Dukh i Litera Publishers, 2008) | Збіґнєв Герберт, "Варвар у саду", переклад Андрія Павлишина (Київ: Видавництво "Дух і літера", 2008)