ГЕННІНҐ Г. БЕРҐСВОҐ
ДОЧКА [ПЕРША ЧАСТИНА ЗБІРКИ ПОЕЗІЙ «НЕМЕЗИДА» (2007)]
1
Дощ ущух. Ніч на суботу,
00:32. У прозорому всесвіті.
Рішення пересунути дзеркало — уже
прийнято. Через дірку в ринві дощ б’є об
перило на веранді. Ніч — золоте місто.
Жоден вихід не був виходом. Ушкоджена, огидна,
моя долоня. Рана лиш
обіцяє ще
більше ран,
2
які заростуть над нами. Збираю слова.
Прозорість: Важливо, щоби не пам’ятали.
Існує також інший, хто
збирає тінь. Хто никне.
Усе, що тобі треба знати про твою долоню. Контури.
Поверхні, форми. Негативні поверхні.
Негативне вміння. Чую голос у
голові, не будучи ним: дочка приходить із
близькості здалека. Уночі вона сидить
із ножицями за кухонним столом і робить власні
пазли. Примус, пробувати повернути
світ назад
3
до поверхні столу. Вона може сказати: Чую сміх
батька за домом, купа листя вже кишить
мушвою, рожева червá дихає цілим
тілом. Загледжую важку мокру від дощу бджолу,
яка вилазить назовні. Чи зможе вона вилетіти в
чисте повітря? Розширити мапу, обмежити втрату
до Ньюфаундленда. Моя смерть, батьку, —
гнучкий дім, без стін чи даху, фіранок чи
штор
4
[…]
поблизу. Здалеку відбувається світ.
Твої нотатки з радарної станції. Що цей
світ мав би бути відтворенням,
постановкою, яку ставить мозок. Реаліті-
фільм, керований великим тлумачем.
Я працюю з телескопами: Interstellar
системи підслуховування шукають повідомлень у шумі з
усесвіту. Тлумачимо шумові сигнали.
Search for Extra Terrestrial Intelligence. До
чого прислухаємось? Як розпізнати
сигнал? Слухаємо також слова в
записникові. Маленька Тереза —
сліпа, вона знає
5
так мало. Якою є функція зірки? Де ти
був, батьку? Тебе зловили? Чи хтось приніс
тебе додому? […] Мушу
торкнутися твоїх долонь, струпів і ран.
Мушу тримати твою долоню, борозенки землі, олію.
[…] Ці слова —
не мої. Пишу: Дім триває.
Слова не вміють говорити, людина вміє
6
ловити дощові краплі язиком. Якщо намагаюся
зупинити потік слів у голові, то зустрічаюсь із
паразитуючою натурою, яка з усіх сил бореться
за своє існування. Дім триває цього
вечора. Дівчатко бігає навколо в саду,
витискає свою смерть
крізь кожну пору
7
у моєму обличчі. Зогнила ракова тканина пахне
жахливо. Неможливість у дівчаткові, у домі. Ти — тут.
[…] Мовна порожнеча. Хвиль немає,
моря немає. Повторене тіло. Вибух:
Я бачив, як одягнена в чорне жінка перетворилася на звук і
кров. Я хотів прошепотіти це тобі, мов повітряна
смерть. Замкнеш мене всередині мови —
хочу лише створити
8
там нове життя. Стань на бік природи, Немезидо,
знищ паразитів. Вибий їхні
мізки. Зламай машини. Пізнай радість
від смерті людини. […] свій подих.
Вхід до твоїх вен, кобура.
Залізний лом. Голе тіло. Замерзлий язик.
Мова сама продовжує мурмотіти
9
у повітряному просторі, яке займало моє тіло.
На обійсті стоять граблі, сперті на
трактор. Кіт має відірвану
повіку, проте око продовжує мигати.
Перед тим як календар стане образом квітня,
сніг ще раз […] у землю й
[…] засніжену дошку для дартсу. Волога
[…] від середини,
[…]
[…] Бачу своє вроджене
обличчя. Дописатися до нового, досі невідомого
сенсу? Судна повільно рухаються
фйордом із сонцем. Вони здаються вмерзлими
10
у власні тіні. Лід не скував море
цього року. […]
[…]
[…] Піду покурю
на сходах. Повітря: міріади атомів, широко
розкриті, видимі. Лаксевоґський […]. Стає
невидимою мовою. Вросла куліса.
Починаю страх як хотіти
їсти. Текст-ТБ: «Північна Корея провела
успішне ядерне випробування».
Дерево є записом,
я — зовні
11
дому вдома. Стою й заглядаю до
своєї дитячої кімнати. Той, ким я був, лежить на
ліжку й шепоче: Планета, яку заселяємо, має
мільярди сніжинок, риб, жуків і твоє серце.
Тисячі дріжджевих клітин у кожному грамі землі, видимі
тисячам видів […]. Сотні мільйонів […]
лежать, як […], у кожній бочці. Він піднімає
руку, каже: Ти ніколи не був
більш далі. Не-[…] обсерваторія
12
моніторить небо. Я не
зникаю. Починати казати:
Кохаю тебе. Дівчинка
у батьковому костюмі, жовті автобуси.
Дощ.
Тереза: Сьогодні в мене з’явився батько. Сьогодні я втратила все.
Пер. з норв. Лев Грицюк
