«Уяви-но собі цей біль: старому чоловікові
доводиться бачити, як на шибениці
гойдається тіло синове. Він починає голосити
й оплакувати свого хлопчика, а крук уже
ненажерливо зирить, де той висить: йому не помогти.
Мудрість років для нього – нічого не варта.
Ранок за ранком він прокидається, лиш аби пам’ятати,
що сина його – немає; утратив він який-небудь інтерес
дожити, доки у залі народиться
новий спадкоємець, – тепер, коли первісток
навіки ввійшов у володіння смерті.
Він тужно споглядає те місце, де син жив,
у залі бенкетній – анітрохи радості,
черінь – усім вітрам відкритий; конюхи – поснулі,
воїни – під землею; що було – того більше немає.
Ні відзвуку арфи, ні радісних криків у дворі.
Сам зі своїм пожаданням, він кладеться на ложе
і заходиться голосінням; усе здається завеликим,
обійстя та поля.
Отакі були горе
й утрата цього приреченого на смерть керманича
після всього, що сталося. Король не міг нічого вдіяти,
аби виправити вчинену несправедливість…»
--
Кілька років тому читав переклад Гіні «Беовульфа» і переклав звідти для себе один уривок, на берегах означений як «Батькова ламентація». Тепер, гортаючи шведський переклад «Електричного світла», у примітках перекладача побачив, що саме цей уривок Гіні включив до довшого вірша, присвяченого Тедові Г’юзу «Про його працю над англійською мовою».
Це – версія «Батькової ламентації» 2008 року за шведським перекладом перекладу Гіні «Беовульфа» з «Про його працю…» та оригіналом (перекладом Гіні «Беовульфа»).
