ВІСЛАВА ШИМБОРСЬКА
ДІТИ ЕПОХИ
Ми діти епохи,
епоха в нас політична.
Всі твої, мої чи ваші
нічні справи, денні справи —
то все справи політичні.
Хоч-не-хоч,
а в твоїх генів політична давнина,
у шкіри — політичний відтінок,
в очей — політичний кут зору.
Те, що кажеш, має відзвук,
що змовчиш — вагу несе
в кожнім разі політичну.
Йдучи собі бором, лісом,
робиш політичні кроки
по підґрунтю політичнім.
Вірші аполітичні також є політичними,
а вгорі світить місяць,
вже зовсім не місячний об'єкт.
Чи бути, чи не бути, от питання!
Яке питання, підкажи, кохання?
Питання політичне.
Не конче потребуєш буть людиною,
аби набути політичної ваги.
Достатньо бути нафтою чи кормом концентрованим,
або вторинною сировиною.
Або столом переговорів, про який
проваджено дебати місяцями:
чи вести мову про життя і смерть
за круглим, чи за прямокутним.
Тим часом гинули люди,
здихали тварини,
палали будинки
і дичавіли поля,
як в епохи прадавні
та менш політичні.
Пер. Андрій Савенець
*
ВІСЛАВА ШИМБОРСЬКА
ДІТИ ЕПОХИ
Епоха ж ця — політична.
Усе твоє, усе наше і ваше,
І денні справи, й справи нічні —
Це все політичні справи.
Чи хочеш того, чи не хочеш,
А гени твої політичне мають минуле,
І шкіра твоя політичний відтінок має,
І очі — аспект політичний.
Про що говориш — у тім резонанс,
Про що мовчиш — у тому виразність
Однаково — політична.
Навіть в гай зелений вступиш —
Там на політичній стежці
Йдеш ти кроком політичним.
Вірші аполітичні також політичні.
У небі сяє місяць зовсім не місячний.
Бути чи не бути — ось питання —
Яке питання? — кажи без вагання.
Питання це — політичне.
Не треба навіть людиною бути.
Аби здобути вагу політичну,
Досить бути ропою нафти,
Або пасовиськом, чи, може, вторинною сировиною,
Та хоч би й столом конференції, за форму якого
Сперечаються місяцями.
А тим часом гинуть люди.
Здихають тварини,
Будинки палають.
В пустелі лани обертаються,
Як і в колишні епохи, погаслі
І менш політичні.
*
ВІСЛАВА ШИМБОРСЬКА
ДІТИ ЕПОХИ
епоха ж — політична.
Всі твої, наші, ваші
денні справи, нічні справи —
також справи політичні.
Хочеш чи не хочеш,
твої гени мають політичне минуле,
шкіра — політичний відтінок,
очі — політичний погляд.
Хоя що кажеш — має відгук,
хоч що замовчуєш — має акцент
так чи інакше політичний.
Аподітичні вірші теж є політичними,
а вгорі світить місяць —
вже зовсім не місячний об’єкт.
Бути чи не бути — так стоїть питання.
Яке ж воно, скажи дорогенька? —
Питання політичне.
Не мусиш навіть бути живою істотою,
щоб набувати політичних дівідендів.
Вистачить бути нафтою,
концентрованим кормом
чи відходами сировини.
Або столом засідань, за яким
сперечаються місяць за місяцем:
при якому дискутувати про життя і смерть —
округлому чи квадратному?
Тим часом гинули люди,
здихали звірі,
горіли будинки
і заростали поля
так само, як у давніх
менш політичних спогадах.
Немає коментарів:
Дописати коментар