>>>W H Y T R A N S L A T O R F A C E B O O K

понеділок, 28 травня 2012 р.

Off to Lillehammer


неділю, 27 травня 2012 р.

Pop Poetry: "Song of November" by Adam Torres


FEDERICO GARCÍA LORCA
SONG OF NOVEMBER AND APRIL

   The cloudy sky
blanks out my eyes.

   To restore them, I
place a yellow flower
next to them.

   I can't change them.
They remain lifeless, blank.

   (Between my shoulders
my full and golden soul takes wing.)

   The April sky
turns my eyes indigo.

   To give them a soul, I
place a white rose
next to them.

   I can't make white
blend with indigo.

   (Between my shoulders
my blind and stony soul takes wing.)

пʼятницю, 25 травня 2012 р.

Exclusive: 2 тексти Юнаса Гассена Хемірі (пер. Софія Косарчин)


ЮНАС ГАССЕН ХЕМІРІ
СПРОБА ЯДЕРНОЇ ФІЗИКИ

Вітаємо у світі! Глибоко вдихни, прокричи вперше і розплющ очі. Молодець. Тепер ти готовий до годування, відригування та доглядання. Ступи свій перший крок, промов перші слова, почни ходити до школи, стань підлітком. Не думай, що з тобою щось не так тільки тому, що ти не завжди контролюєш частини свого тіла чи хочеш здерти з себе шкіру, або все, що ти бачиш, викликає асоціації із сексом. Це цілком нормально. У цьому віці ми всі такі. Скоро ти станеш дорослим і почнеш забувати. Скоро ти доростеш до свого тіла, пробачиш своїм батькам, і тобі почнуть подобатись такі речі, як маринований оселедець, оливки, німецькі фільми-драми і шматочок чорного шоколаду після обіду. Твої почуття не ранитимуть так, як зараз. Ти вже не матимеш потреби податись у дощову ніч з такою гучністю в навушниках, що аж не відчуватимеш холоду.

Невдовзі ти когось зустрінеш і відчуєш усі симптоми закоханості. Запхаєш свого язика комусь до рота і здійснюватимеш ним колові рухи. Ти почнеш сюсюкатись і придумувати дурнуваті клички. Ходитимеш на вечері удвох і розмовлятимеш про подорожі, погоду, роботу та кон’юнктуру. Скоро ти будеш готовий зробити те, чого не вдалось здійснити мені: створити сім’ю. І щоб не повторити моєї помилки, прошу тебе – читай далі.

Якщо ти якось сидітимеш в автобусі і почуєш розмову двох пенсіонерів про їхню померлу знайому – НЕ слухай їх. Пересядь. Вийди з автобуса. Якщо буде потрібно – розбий віконне скло і вискочи у сніг. Та якщо ти все одно сидітимеш там, не думай про одного з пенсіонерів, котрий тяжко зітхає, змахує тремтячими руками і раптом каже: „Бідолашна Сігне. Це серце, серце її підвело”.

Продовжуй жити своїм нормальним життям. Продовжуй ходити на вечері удвох і планувати відпустки. Бери з собою на роботу обіди і послуговуйся фразою «так-так, завтра буде новий день». Не задавай надокучливих питань. Не збирай факти про усі функції серця. Зараз же забудь, що нормальне серце спроможне зробити 2,5 мільярди ударів перш ніж зупиниться. Не дай заполонити свій мозок думці, що ми усі маємо серце, яке одного дня перестане битись. Не думай, що пізнання приходить, як лавина. Натомість думай про інше. Зосередься на кар’єрі. Усміхайся на родинних вечерях. Виголошуй тости, коли годинник б’є дванадцяту. Смійся, коли всі чують. Плач, коли ніхто не бачить. Не роби того, що робив я. Не лежи серед ночі без сну, поклавши руку на груди. Не слухай, коли твоє серце почне шепотіти.

Його шепіт найкраще буде чутно вночі. Серце буде тебе будити, коли ти лежатимеш в ліжку коло іншої людини, і спочатку тобі здаватиметься, що це в темряві крадеться злодій. Та невдовзі ти зрозумієш – цей голос іде з твоїх грудей. Серце шепоче, що твоя дівчина стала нецікавою, що вона вночі попукує і має фальшивий сміх, і зранку в неї несвіжий подих. Ви вже не смієтесь так, як раніше. Ваші розмови стали передбачуваними.

Серце продовжуватиме так ніч за ніччю, доки ти не поступишся. Одного ранку ти розбудиш свою дівчину і почуєш власний голос, який говоритиме всі ті фрази, які навчило тебе серце: «Люба. Ми мусимо поговорити. Так далі не може продовжуватись. Моя любов зникла. Справа не в тобі, а в мені. Я повинен слухати своє серце».

Того ж дня ти виселяєшся з вашого, ще донедавна спільного, дому, і коли стоїш на вулиці з валізою у правій руці та паперовим пакетом з пеларгоніями у лівій, твоє серце вибиває триплети, танцює канкан і виспівує йодль радіючи свободі. Нарешті ти можеш робити все, на що так довго чекав! Та серце зробить з тебе заручника. Воно поведе тебе далі від бару до бару, від міста до міста, від одного ліжка до іншого в погоні за тим справжнім, стопроцентним. Знадобиться багато безсонних ночей, багато випитих склянок, багато скручених банкнот на забруднених дзеркалах, багато ранкових приступів паніки, багато розчарувань.

Та одного дня ти таки побачиш ту людину, на яку чекав.

То може бути вона або він, або щось ні те ні се, як і ти. Серце змусить тебе перейти дорогу і познайомитись, і ось ви вже сидите поруч на лавочці у парку, ваші слова поєднуються ніби замок-блискавка, і ти вже впевнений: Ось людина, з якою ти проживеш усе життя. По дорозі додому ви цілуєтесь в холодному яскраво освітленому переході, і коли ти один повертаєшся додому, ти вже не самотній. Вперше в житті ти почуваєшся цілісним.

Це любов – найсильніша, яка тільки може бути. Це поцілунки, які поєднують в собі відчуття реактивних рюкзаків, американських гірок та електричного струму. Вас ніколи не захопить незручне мовчання. Ви ніяк не насититесь губами один одного, солоними на смак. Ви ніяк не перестанете сміятись з того жарту однієї бездарної комедії 90-х, яку ви дивитесь першої ночі, коли разом ночуєте. Чеві Чейз грає роль ідеального батька і чоловіка, який святкуватиме Різдво разом з своєю ідеальною сім’єю, він щойно притяг величезну ялинку, надто велику для будинку, і злий крутий сусід насмішкувато питає: «Hey man! Where do you think you’re gonna put a tree that big?»*. І Чеві Чейз відповідає: «Bend over and I’ll show you»**. Незважаючи на повну примітивність цього жарту, ви не припиняєте хіхікати і всю першу ніч повторюєте його один одному.

– Любий, а де пульт?

– Bend over and I’ll show you.

– Люба, як тобі посмакував десерт?

– Bend over and I’ll show you.

– Любий, куди мені поставити свою зубну щітку?

– Bend over and I’ll show you.

Той жарт супроводжуватиме все, що відбуватиметься найближчим часом. Ви блукаєте на виставці, де подають безкоштовне вино, і чуєте, як один з відвідувачів говорить про величезні скульптури: «І все ж, не розумію, чому всі вважають, що великі речі є такими надзвичайно класними?», ви зиркаєте один на одного і безгучно кажете: „Bend over and I’ll...”.  Ви дивитесь по телевізору інтерв’ю із знаменитістю, котра стала матір’ю, і придуркуватий журналіст, розпитуючи її про пологи, знову і знову запитує: «Але НАСКІЛЬКИ сильно боліло, коли ви народжували?», ви дивитесь один на одного і думаєте «Bend over and…». Ви сидите в тому китайському ресторані, тримаєте руки під столом, коли ніхто не дивиться ніжно гладите один одному ноги, і дитина за сусіднім столиком питає: «Мамо, а як роблять фаршировану качку?». А вам навіть не потрібно зустрічатись поглядами, ви ніби одна істота з однаковими асоціаціями, бо одночасно заходитесь сміхом. Твоє серце радіє і вистрілює феєрверками.

Через кілька тижнів ви вже живете разом. За кілька місяців плануєте вашу першу відпустку. Нарешті ти почуваєшся щасливим на всі сто відсотків. Настільки щасливим, що готовий усе зруйнувати. Одного вечора ти розповідаєш коханню свого життя про той випадок із пенсіонерами в автобусі чи в поїзді, який трапився ніби сто років тому. Ти описуєш наскільки був вражений, коли дізнався, що серце в середньому може зробити два кома п’ять мільйонів чи то мільярдів ударів. І врешті, ти кажеш: «Зараз я сиджу тут через те, що послухав своє серце». Ви посміхаєтесь один одному. А за якийсь тиждень ти прокидаєшся серед ночі. Ти чуєш шепіт. Але він іде не з твоїх грудей.

Наступного ранку ти прокидаєшся від того, що кохання твого життя каже: «Любий. Нам треба поговорити». Кохання твого життя стверджує, що ви віддалились одне від одного, що вже не смієтесь так, як раніше, що почуття зникли, а тобі на думку спадає єдина відповідь: «Bend over and I’ll show you». Але тебе душать сльози, і тут не до жартів. Твоє серце втрачає рівновагу і безпомічно падає кудись в прірву живота.

Ти старатимешся залікувати своє розбите серце в місцевому барі. Будеш сидіти там в кутку за ігровим автоматом і переконуватимеш серце, що надія є, що треба просто продовжувати шукати і не здаватись. Але твоє серце розбите. Воно більше не має сил. Воно вже все бачило і хоче на спочинок. І саме ти маєш цим зайнятись. Саме ти будеш вмовляти себе набратися до чортиків і спробувати підчепити всіх, хто хоч трохи схожий на твоє попереднє кохання. У барі ти скоро станеш відомим, як горезвісний фанат Чеві Чейза, бо всі, кого тобі вдасться заманити грішми або алкоголем до тебе додому, муситимуть поцілувати тебе в одному смердючому пішохідному переході, а потім дивитись ту класичну комедію 90-х і правильно сміятись з того самого жарту. Груди твої схлипують і зітхають, поки ти напиваєшся до втрати свідомості, сідаєш на заднє сидіння нічного автобуса і ревеш: «Це все серце, серце мене підвело».

І от одного сонячного дня ти прокинешся і вирішиш, що з тебе досить. Ти відмовляєшся закінчувати свої дні так, як починав, відмовляєшся повертатись до годування, пообідніх відрижок і доглядання. Ти відмовляєшся згасати. Натомість ти сядеш і напишеш заповіт, в якому застерігатимеш молодь, щоб вони не повторювали твоїх помилок. Потім зробиш те, що збираюсь зробити я. Ти глибоко вдихнеш на повні легені, напружиш м’язи живота, щоб аж виступив піт на чолі, ти затримаєш дихання доки не потемніє в очах. Ти змусиш своє егоцентричне серце вибухнути. Твої легені заповняться кров’ю, шепіт стихатиме і крізь вологі тремтячі вії ти побачиш горизонт, який гойдається з боку на бік і невдовзі зникає. Глибоко всередині ти відчуватимеш, що нарешті став вільним. «Добра робота», подумаєш. Тепер уже по всьому.

* «Ей, чувак! Куди ти збираєшся поставити таке велике дерево?» (Прим. пер.)
** «Нагнись, я тобі покажу» (Прим. пер.)

Пер. Софія Косарчин


*

11 грудня 2010 року в Стокгольмі на центральній вулиці прогриміли два вибухи. Двоє осіб отримали поранення, терорист-смертник загинув. Письменник Юнас Гассен Хемірі згадує: як тільки дізнався про теракт, перше, що спало на думку - зателефонувати своїм братам і дати їм пораду. Але яку саме?

ЮНАС ГАССЕН ХЕМІРІ
ДЗВОНЮ СВОЇМ БРАТАМ

Дзвоню своїм братам, кажу: Вчора таке жахіття сталось. Ви чули? Чоловік, машина, два вибухи, у самому центрі міста.

Дзвоню своїм братам, кажу: Ні, ніхто не загинув. Тобто… є одна жертва. Чоловік загинув – той, не з наших братів. Та звісно, дехто намагатиметься пов’язати його з нами. Його ім’я, походження, колір волосся. Бо ми доволі подібні (чи зовсім не схожі?).

Дзвоню своїм братам, кажу: Стережіться. На кілька днів заляжте на дно. Замкніть двері. Опустіть штори. Якщо вам треба вийти – залиште арафатки вдома. Не носіть ніяких підозрілих сумок. Робіть голоснішим звук у навушниках, аби не чути розмов інших людей. Заплющуйте очі, щоб уникнути їхніх поглядів. У метро говоріть пошепки, не смійтеся голосно в кінозалі. Розтаньте, зробіться невидимими, розчиніться до газоподібного стану. Не привертайте нічиєї, повторюю, нічиєї уваги.

Дзвоню своїм братам, кажу: Забудьте, що я сказав. До чорта мовчання, до чорта невидимість. Виходьте в місто начепивши на себе одні лиш ялинкові гірлянди. Одягніться у неонові комбінезони, в оранжеві гавайські спідниці. Свистіть у свистки. Горланьте в мегафони. Захоплюйте квартали, вдирайтеся до торгових центрів. Станьте максимально видимими, аж доки до них не дійде, що ви є сила на противагу їхній. Зробіть на животі чорними готичними літерами тату PK FOR LIFE*. Захищайте право всіх ідіотів бути ідіотами, аж доки не втратите голос. Доки не помрете. Доки вони не зрозуміють, що ми не є отими, за кого вони нас мають.

Дзвоню своїм братам, кажу: До речі, хто це «оті»? Немає ніяких «отих». З усіх боків натомість є лише екстремісти, які намагаються переконати нас, що існують «оті». Небезпечні, загрозливі, всі як один «оті». Не вірте нікому, хто так каже. Усі, хто розводиться про «отих», – ідіоти. (Пауза.) Особливо усі, хто стверджує, що ведеться війна. Нема ніякої війни, чуєте? Ніякої війни немає.

Дзвоню своїм братам, кажу: О’кей. Війна таки йде. І не одна. Лише не в той спосіб, як нам твердять. Війна йде за наші мізки. Війна йде за наш страх. Бо коли ми починаємо боятися, літаки перетворюються на бойові ракети, а сумки – на бомби. Мобільні телефони стають пультами дистанційного керування, дитяче харчування – пластиковою вибухівкою. Усі рідини стають потенційно вибухонебезпечними. Всі чорнобороді чоловіки потенційно обвішані бомбами. Всі біляві чоловіки – потенційні «лазермени»**. А коли всередині нас оселяється страх, ми починаємо боятися майбутнього і прагнути назад в минуле. Нам хочеться перевести стрілки годинника назад, бо ж наскільки краще жилося тоді, коли чоловіки були чоловіками, жінки – жінками, і не було ніяких гомосексуалістів. 

Тоді ми мали факс замість інтернету, і стовп ганьби замість судового права. Ми з ностальгічними мінами згадуємо шампурні тістечка*** і наколінні підв’язки з бомбонами****, сільські общини і покарання різками. Наскільки простішим тоді все було. Кордони були чітко визначеними, а ворог мав одне і тільки одне обличчя. Але ж не всі бояться. Ми не дозволимо нас залякати, ми з гордими мінами на лицях ідемо в майбутнє без кордонів, ми твердо переконані, що жоден з годинників не можна перевести назад. Ми не боїмося. Ми не боїмося.

Дзвоню своїм братам, пошепки кажу: О’кей. Визнаю, я боюся. Я до смерті переляканий. Я боюся, бо чоловіків, які стріляють у батьків через вікна квартир у Мальме, називають поодинокими божевільними, а не частиною правої екстремістської мережі. Боюся, бо ніхто не згадує про расистів, які в Гьоґдалені***** підпалюють квартири сімей, де є прибічники антирасистського руху. Боюся через нацистів у Салемі******, ісламістів на Дроттнінґґатан******* і фашистів в нашому риксдазі********. Та більше за все я боюся, бо історія, схоже, постійно повторюється, бо видається, що ми ніяк не порозумнішаємо, бо все вказує на те, що наше боягузтво і страх перед тим так званим «інакшим» вже настільки глибоко вкорінені, що нам цього ніколи не подолати.  

Дзвоню своїм братам, кажу: Ввечері сталося щось страшне. Я сідав на метро і помітив дуже підозрілу особу. Той чоловік мав темне волосся, незвично великий наплічник, а його обличчя закривала арафатка.

Дзвоню своїм братам, кажу: За якусь частку секунди я зрозумів, що то було моє власне відображення.

* PK (швед. politisk korrekthet) – політкоректність. (Прим. пер.)
** У Швеції 1991-1992 рр. вбивця, якого називали «лазерменом» застрелив 11 осіб. Усі жертви були іммігрантами. (Прим. пер.)
*** Шампурні тістечка (швед. spettekakor) – шведський десерт, характерний для південної частини країни. (Прим. пер.)
**** Наколінні підв’язки з бомбонами (швед. knätofsar) – елемент чоловічого національного одягу в Швеції. (Прим. пер.)
***** Гьоґдален (швед. Högdalen) – район на околиці Стокгольма. (Прим. пер.)
****** Салем (швед. Salem) – один із муніципалітетів (комун) Швеції, став центром найбільших щорічних зборів нацистів у Швеції. Салемський марш (Salemmarschen) відбувається з 2000 року в пам'ять про річницю вбивства скінхеда Даніеля Вретстрьома. (Прим. пер.)
******* Дроттнінґґатан (швед. Drottninggatan) – центральна пішохідна вулиця в Стокгольмі. (Прим. пер.)
******** Риксдаґ (швед. riksdag) – назва парламенту у Швеції. (Прим. пер.)

Пер. Софія Косарчин


*


*

середу, 23 травня 2012 р.

Серія "Pixels" від видавництва "Крок"


Видавництво “Крок” спільно з літературною студією “87″ започатковує нескінченну серію книг молодих літераторів різних стилів, світобачень і майстерностей “Pixels”, – це фраґменти, що складають цілісний образ фраґмента; це найпростіші системи, що впроваджують неспокій та безлад до гидкої впорядкованості; це квадрати, що округлюють всесвіт. Ми поставили собі й авторам серії за мету накреслити обрій на картині розчиненого в реальниих і віртуальних світах сьогочасного літературного процесу, і зробити се варто влучно, коротко, смачно й рентабельно: однаковий обсяг кожної книги в сорок вісім сторінок, формат книги під розмір задньої кишені джинсів. Серія відкрита до продовження, пам’ятайте.

Гадаю, такий формат найбільше пасує тим, хто хотів би спробувати ковтнути реального повітря після довгих блукань у мережі. Це також причинок збиратися разом і творити текст, що для всіх має значення. Щиро надіюся, що ця серія не буде лишень купою паперу, а спільнотою. Спілкування, виявляється, існує.

Юрій Завадський, керівник видавництва “Крок”

Antologi over ukrainsk samtidslitteratur (in Norwegian)

Pop Poetry: «Це "погані" вірші»

OPENSPACE.RU
Контекст
«Это “плохие” стихи»«Это “плохие” стихи»
Поэты и критики читают и комментируют песни Юрия Шевчука, Дельфина, Земфиры, Дианы Арбениной, Басты и Гуфа
Дальше ›

вівторок, 22 травня 2012 р.

неділю, 20 травня 2012 р.

суботу, 19 травня 2012 р.

New Release: "Samuel Beckett: Laughing Matters, Comic Timing" by Laura Salisbury (2012)


Pop Poetry: "Your Hands, Your Lips, Your Eyes, Your Hips" by Ensemble Economique




The poem that inspired the split's material sees the cadence of song lyrics mutated into prose and the tunes follow suit with varying suggestion towards both the source material and the typical role of vocals. Ensemble Economique whispers in French under lucid synths and shamanic 808s...


*

четвер, 17 травня 2012 р.

Video: "Крайслер Імперіал" (1992)

середу, 16 травня 2012 р.

Юнас Гассен Хемірі в "Просто неба"


У 17 числі журналу "Просто неба" надрукували уривок із роману "Монтекор: унікальний тигр" Юнаса Гассена Хемірі в перекладі Софії Косарчин. Журнал шукайте на вулицях Львова чи в мережі. Сам роман незабаром вийде у львівському видавництві "Літопис".

*

Lina Ekdahl har skrivit blåvita dikter


Biblioteket uppmärksammar även Lina Ekdahl och hennes nya Diktsamling vars omslag lånat form av Konsums blåvita basvaror. Varför inte poesi lika gärna som en burk lingonsylt?, resonerar hon. Ekdahls poesi rör sig i spänningen mellan vardaglig enkelhet och livsavgörande frågor. Vad tycker hon  om att kallas estradpoet och vad har upprepningen för betydelse – och vad är egentligen att vara fri?

Mia Gerdin träffar henne i hennes skrivarateljé på Konstepidemin i Göteborg.

Spola till 23 min.

понеділок, 14 травня 2012 р.

"Ніч літератури" в "Кабінеті" (Львів)


Чеський центр в Києві та Генеральне консульство Чеської Республіки у Львові у співпраці з кав’ярнею-книгарнею «Кабінет» запрошують на «Ніч літератури»

Дата: 16 травня 2012 року о 19:00
Місце: Кав’ярня-книгарня «Кабінет»
Адреса: м. Львів, вул. Винниченка,12

Чеський центр у Києві вдруге долучиться до акції «Ніч літератури», яка відбувається вже шостий рік поспіль одночасно у 16 містах Європи. Вперше твори сучасних чеських письменників читатимуть Наталія Трохим, Юрій Іздрик, Остап Сливинський, Григорій Семенчук та ін. також у Львові.

АВТОРИ І ТВОРИ

Петр Шабах – Гівно горить

Книга «Гівно горить» складається із трьох оповідань, в яких із неперевершеним гумором і неупередженістю автор зображає відмінності між чоловічим і жіночим поглядом на світ.

Петр Шабах (1951). З 1966 року навчався у Середній бібліотекарській школі, після 1 класу якої перейшов до гімназії, але 1969 року був із неї виключений, екстерном знову вступив до бібліотекарської школи, де 1974 року склав випускні іспити. Продовжив навчання заочно на Філософському факультеті Карлового університету за фахом «культурологія». У 1974-1987 роках працював у різних місцях (нічний вартовий, методист будинку культури у Домі біля Кам’яного дзвону та ін.). Нині викладає художнє письмо в Літературній академії (Приватна вища школа Йозефа Шкворецького в Празі).

Перекладач – Тетяна Окопна (в Україні не видавалося)

Петр Плацак - Фізл

Розлогий книжний есе розповідає про добу комуністичного режиму, що ґрунтувалася на взаємному шпигунстві. Твір написаний на основі тогочасних офіційних матеріалів Служби державної безпеки, що переплітаються із власними спогадами, нотатками і текстами, які доповнюють, виправляють чи спростовують часто обмежені офіційні звіти. Автор приписує здатність Держбезпеки залякувати і маніпулювати людьми не так їй самій, як скоріше усьому комуністичному режимові, і звертає увагу на психологічні аспекти життя за диктатури, в якому люди, так само як і на війні, починають самі стежити одне за одним.

Петр Плацак (1964). За фахом механік, у 1985 році був прийнятий до Чеського технічного університету в Празі, але через політичні причини не зміг там навчатися. У 1982-1986 роках був кларнетистом андерграундного колективу The Plastic People of the Universe, з яким записав альбоми Hovězí Porážka («Забій корів») і Půlnoční Myš («Опівнічна миша»). Після листопада 1989 року працював у Незалежному прес-центрі, потім у тижневику Respekt, газеті Necenzurované noviny, журналі Český deník, тижневику Český týdeník і газеті Lidové noviny. Від 1995 року – шеф-редактор студентського політично-культурного місячника Babylon, а від року 2001 – також шеф-редактор видавництва із такою ж назвою. Водночас у 1992-2000 вивчав історію на Філософському факультеті Карлового університету в Празі. Дебютував книгою прози Medorek  («Медорек», вийшла 1985 року у самвидаві, 1990 року у видавництві Lidové noviny, твір приніс авторові Нагороду Їржі Ортена). У 2008 році отримав за книгу «Фізл» нагороду Magnesia Litera.

Перекладач – Тетяна Окопна (в Україні не видавалося)

Ярослав Рудіш – Смерть панка у Гельсінкі

Роман про останнє панк-покоління і про те, що від нього лишилося за двадцять років. Оле вже нічого не хоче від життя. Йому сорок, він курить, п’є і вечорами стоїть за стійкою малого запльованого бару «Гельсінкі» в одному великому східнонімецькому місті. Забутий бар – остання оаза для його старих друзів, коханок і навіжених завсідників. Головного героя переслідують прокурені спогади і погляд молодої дівчини, яка свою особисту революцію в ритмі панкових пісень занотовує до автентичного щоденника. Це роман про розірвані стосунки, про непогамовну спрагу і минущість, про світ, який змінюється так швидко, що ми вже давно перестали його розуміти.

Ярослав Рудіш (1972) – автор романів Nebe pod Berlínem («Небо під Берліном»), Grandhotel («Гранд-отель») і Potichu («Потиху»). З Яромиром 99 створив успішну трилогію коміксів Alois Nebel («Алоїс Небель»). Лауреат Премії Їржі Ортена і читацької премії Magnesia Litera. Співавтор кількох чеських і німецьких радіо-  і драматичних вистав та кіносценаріїв. Живе і працює між Ломніце-над-Попелкою, Прагою та Ліпськом.

Перекладач – Тетяна Окопна (в Україні не видавалося)

Ян Балабан – Оповідання

Видання вибраних оповідань одного з найвизначніших чеських письменників останнього двадцятиліття. Оповідання нещодавно померлого Яна Балабана належать до  скарбниці чеської літератури, і не лише на думку критиків, а насамперед – на думку читачів.

Ян Балабан (1961-2010) вивчав чеську та англійську філологію на Філософському факультеті Університету імені Палацького в Оломоуці. Після закінчення навчання працював як технічний перекладач металургійних заводів у Вітковіце, а також як вільний перекладач (зокрема переклав чеською твори Г.Ф.Лавкрафта та Т. Іглтона). Лауреат премії Magnesia Litera (посмертно) за книгу «Спитай тата» (категорія «Книга року»).

Перекладач – Ганна Величко (в Україні не видавалося)

Даніел Кайзер – Дисидент Вацлав Гавел

Книга «Дисидент» вийшла восени 2009 року у видавництві Paseka як перший політичний життєпис Вацлава Гавела, написаний критично, тобто на основі вивчення історичних документів  (із залученням щойно відкритих архівів міністерства внутрішніх справ) і тривалих розмов із самим Вацлавом Гавелом та десятками його сучасників. Книга реконструює життя Гавела до осені 1989 року, насамперед його конфлікт із комуністичним режимом.

Автор Даніел Кайзер (1971) вивчав німецьку філологію та історію на Педагогічному факультеті Університету імені Я.Е. Пуркинє в Усті-над-Лабем і міжнародні справи у Карловому університеті в Празі. Почав роботу у газеті Lidové noviny, а у 2001-2006 роках, коли працював над книгою, був співробітником чеської редакції ВВС. Довгий час жив у Великій Британії та Німеччині. Останні три роки - знову у газеті Lidové noviny.

Перекладач – Тетяна Окопна, видавництво «Темпора», 2012.

пʼятницю, 11 травня 2012 р.

Pop Poetry: "The moon shone mildly over the hills, prompting strange dreams in all creatures (a symbolic lucid poem, echoed by the night bird arriving from the faraway coast of chorals)" by Dolphins Into the Future


The 18 minutes of side A, up for streaming below, are loosely divided into three individual tracks: “The moon shone mildly over the hills, prompting strange dreams in all creatures (a symbolic lucid poem, echoed by the night bird arriving from the faraway coast of chorals)," "Olaf Stapledon’s Star Maker (here’s to you, dear Olaf!)," and a reprise of “The moon….”

The title of the first track basically says it all: after the oceanic sounds have decayed, we hear the slightly muffled and distant voice of a male singer. He interprets said poem for about six minutes, subtly supported by chimes and the occasional cries of tropical birds.



*

середу, 9 травня 2012 р.

П'ятий "Радар"


*

понеділок, 7 травня 2012 р.

Pop Poetry: "декоративна лексика" "Гич-оркестру"


– У вас дуже особлива мова, доволі незвичні тексти? Звідкіля така ідея?

Остап: Насправді, ми до тексту відносимося дуже серйозно, як і до музики, зрештою. Ми
скоріше до сценічних образів відносимося не серйозно А тексти і музика – це основа.
Ми беремо тексти Тичини, Сосюри, а також багато текстів пише наш соліст Пиріг (Мар’ян
Пирожок). Ми експериментуємо, деякі наші тексти будуються на «декоративній лексиці»,
як ми її називаємо. Коли слово сприймається як емоційний символ, музично навіть,
перетворюється в якусь таку текстову забаву. Ну от наприклад французьку, німецьку чи
польську мови ми сприймаємо на слух, як музику, це все – імпровізація.


– А звідки береться ота імпровізація? Що спонукає писати такі тексти?

Мар’ян: Та отак от наслухалися різної музики і зробили таке новаторство (хоча, не беруся
казати напевне, що то саме наше новаторство). Сприймаємо на слух різні мови, а основне
– це емоційне навантаження, і отак от виходить така інтернаціональна штука, доступна
кожному, якщо він, звісно, захоче її зрозуміти.


– А самі ви володієте іноземними мовами? Французькою, німецькою?

Мар’ян: Ні, я от взагалі мовами не володію . Вихоплюємо окремі слова, які не завжди
пов’язані між собою. Є якесь основне центральне слово, навколо якого і крутимося. То
власне і є наш такий секретик.


*


*

суботу, 5 травня 2012 р.

Гаврилів переклав Єлінек


У львівському видавництві ВНТЛ-Класика вийшла друком п’єса Ельфріде Єлінек "Що сталося після того, як Нора покинула свого чоловіка, або Підпори суспільств" у перекладі Тимофія Гавриліва (2012). Простори пропонують читацькій увазі передмову перекладача.

четвер, 3 травня 2012 р.

Pop Poetry: Сосюра і Тичина у виконанні "ГИЧ Оркестру" (Львів, 1 травня 2012 року)

"Любіть Україну..." Сосюри

"Магнолії лимонний дух..." Сосюри

"Верстат" Сосюри

"Як упав же він з коня..." Тичини

*


*


*

середу, 2 травня 2012 р.

Ірина Шувалова у "Кабінеті" (Львів)